Однак пізніше багато педіатри визнали такі дози в цілях профілактики рахіту недостатньо ефективними. Тому рекомендовані дози були підвищені до 5000-10 000 МО (Шокіна, 1959). М. А. Расслова (1964) рекомендувала від 1500 до 5000 ME. За даними Е. М. Лук'янової (1972), окремим дітям слід з 4-не-ділового віку щодня давати по 60 000 ME (всього на курс 600 000). Спостереження показали, що на практиці для визначення профілактичних доз вітаміну Д допускається ще більший різнобій.
Багато різних варіацій є відносно профілактичних доз вітаміну Д і для недоношених дітей. Так, за даними А. Ф. Туру (1966), необхідно щоденне застосування до 3000 ME. І. Р. Чулкина (1970) рекомендує до 14 000-16 000 ME з 2-тижневого віку і т. д.
В останні роки з Д-вітамінної інтоксикацією стикаються не тільки педіатри, а й інші фахівці - терапевти, фтизіатри, онкологи, венерологи і т. д., що обумовлено застосуванням високих доз препарату при лікуванні ряду хвороб: деяких форм туберкульозу, гіпопаратиреозу, вітамін-Д-резистентних рахітоподібних захворювань, лімфогрануломатозу, раку легені, остеопорозу, остеомаляції та інших. Терапія цих патологічних станів проводиться, як правило, високими дозами вітаміну Д, що нерідко призводить до розвитку гіпервітамінозу Д (Маслов, 1952; Константинов, 1958; Ільїна, 1967).
Поріг токсичності вітаміну Д має великі індивідуальні коливання. Межа між терапевтичними і токсичними дозами його не встановлена, а тому важко зазначити таку, яка викликає явище гіпервітамінозу. Е. М. Лепський (1953),/Е. Е. Міхліна (1953), вважають, що граничною дозою, не супроводжується симптомами інтоксикації, є 8000 МО на 1 кг ваги дитини в день при умові, якщо тривалість прийому не перевищує 20-45 днів. Прихильники великих доз стверджують, що токсична доза вітаміну Д в тисячі разів перевищує терапевтичну, а тому практично Д-гіпервітаміноз у дітей не відзначається.
Однак спостереження останніх років показали, що таке твердження потребує перегляду. У літературі з'явилося чимало повідомлень, що вказують на можливість розвитку гіпервітамінозу Д при загальноприйнятих профілактичних дозах, а також на індивідуальну непереносимість препарату (Струков, 1967; Баяндіна, Ольховикова, 1970; Святкіна, Якубова, 1971). Д-вітамінна інтоксикація може настати і від невеликих доз, близьких до фізіологічної потреби організму, що пов'язано з генетично обумовленою підвищеною чутливістю організму до даного препарату. На думку P. Krepler (1964), в основі «ідіопатичною гіперкальціємії» і суправальвулярного стенозу аорти лежить підвищена чутливість до вітаміну Д.
Ряд вітчизняних і зарубіжних авторів виникнення гіпервітамінозу Д від застосування відносно невеликих доз препарату розглядають як прояви лікарської алергії. Н. Selye, R. Strebel (1962) експериментально довели, що вітамін Д має сенсибілізуючої властивістю. Н. Сперанський (1965, цит. за Слободян, 1971) писав, що вітамін Д або ультрафіолетове опромінення сприяють алергічних реакцій. Л. М. Слободян (1971) описав 20 випадків гіпервітамінозу Д у дітей, що розвивався від застосування невеликих доз (від 300 000 до 1 600 000 МО на курс лікування). При цьому у всіх дітей в анамнезі встановлено неодноразове застосування невеликих доз вітаміну Д. Ця обставина, на думку автора, сприяє сенсибілізації дитячого організму з розвитком алергічної реакції, що нерідко протікає у вигляді важкого токсикозу. Про алергічної природи захворювання свідчать еозинофілія, лімфоцитоз, збільшення лімфоцитарного і зниження лейкоцитарного індексу, а також мінерало-і глюкокортикоидная функції активності кори надниркових залоз.
