Протисудомні препарати застосовують при епілепсії у вагітних. У цей період частота судомних нападів, як правило, зростає. За даними А. Н. Kuight, Тобто G. Rhind (1975), у 45% жінок з ідіопатичною епілепсією вона значно збільшується в період вагітності. Тому вагітним призначають безперервні тривалі курси лікування протисудомними препаратами, що визначає необхідність ретельного контролю за станом плода та новонародженого.
До числа протисудомних засобів відносяться гексамідин, бензонал, бензобамил, дифенін (фенітоїн), хлоракон, метиндион, карбамазепін (тегретол, стазепін) клоназепам, триметин, этосуксемид (суксілеп, ронтон), вальпроат натрію (конвулекс, депакин). Протисудомну дію роблять також фенобарбітал (люмінал), транквілізатори групи бензодіазепіну.
Значний практичний інтерес представляє вивчення фармакокінетики протисудомних препаратів у системі мати - плацента - плід. Найбільш повно вивчений в цьому відношенні дифенін. За даними Ст. Н. Dvorchik (1982), дифенін відноситься до лікарських засобів, що піддаються біотрансформації переважно в печінці і мають низький (<0,3) коефіцієнт виведення цим органом. Швидкість елімінації подібних речовин залежить головним чином від швидкості їх метаболічних перетворень в печінці.
При систематичному застосуванні дифеніну у ряду пацієнтів спостерігається зниження сталої концентрації у сироватці крові в період вагітності [Lander С. М. et al., 1977].
Методом рівноважного діалізу визначено ступінь зв'язування дифеніну білками сироватки крові вагітних жінок. Встановлено, що ступінь зв'язування препарату різко змінюється з 16-го тижня вагітності і аж до 5 дня після пологів [Dean М. et al, 1980] (рис. 13). Дана особливість може бути пов'язана зі зниженням біодоступності та погіршенням всмоктування дифеніну та(або) з підвищенням рівня його метаболізму в печінці під час вагітності. Перше припущення базується на даних К. Е. Ramsay і співавт. (1978), які встановили, що виділення дифеніну з калом при терміні вагітності 12 тижнів становить 40%, при терміні вагітності 22 тижні - 56% від введеної всередину дози препарату. Екскреція парагидроксидифенина - основного метаболіту дифеніну-у цієї жінки становила 33% на 23-26-го тижня вагітності в порівнянні з 59% на 3 міс вагітності. Разом з тим, за даними N. К. Kechenour, М. G. Emery, R. J. Sawchuk (1980), визначення добової сечі концентрації дифеніну та його основного метаболіту не виявило відмінностей в їх екскреції у вагітних і невагітних жінок, хоча і було встановлено істотне зниження концентрації препарату в сироватці крові в період вагітності. По мірі збільшення терміну вагітності відзначалося зниження екскреції метаболіту дифеніну при відсутності змін в нирковому кліренсі кон'югованих і некон'югованої фракції.
Зміни до ступеня зв'язування дифеніну білками сироватки крові, які виникають при вагітності, не повинні істотно впливати на тактику лікаря при виборі оптимальних протисудомних доз препарату. Більше того, підвищення рівня метаболізму дифеніну, карбамазепіну, етосуксимід у вагітних диктує необхідність призначення більш високих доз цих препаратів [Birkett D. J, Grygiel J. J, 1981]. Істотний вплив на метаболізм дифеніну під час вагітності має підвищений рівень прогестерону. Секреція прогестерону плацентою підвищує активність мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у процесах гідроксилювання дифеніну та інших протисудомних препаратів. Застосування під час вагітності більш високих доз препаратів протисудомної дії підвищує ризик їх негативного впливу на плід і новонародженого.
Встановлено, що частота вад розвитку у потомства хворих на епілепсію в 2-3 рази перевищує таку в загальній популяції [Tuchmann-Duplessis Н, 1984]. У дітей, матері яких з приводу епілепсії під час вагітності приймали антиконвульсивные препарати, відзначена підвищена частота виникнення каліцтв (7%). Зміни з боку ЦНС відзначалися частіше у тих дітей, матері яких у період вагітності страждали нападами епілепсії [Majewski F. et al, 1981].
