Проведений ретроспективний і проспективный аналіз причин виникнення пороків розвитку нащадків жінок, які страждають на епілепсію, також дозволив виявити негативну дію протисудомних засобів на розвиток плоду. В групі жінок, що страждали на епілепсію та що застосовували в період вагітності протисудомні препарати, кількість вроджених вад плода складала 11,5%, а в групі жінок, які не лікувалися в період вагітності,- 2,3% [Tuchmann-Duplessis Н, 1984].
У літературі є повідомлення, в яких підкреслюється небезпека поєднаного застосування протисудомних засобів і, зокрема, дифеніну з фенобарбіталом. F. Majewski і співавт. (1981) досліджували психічний статус, неврологічну симптоматику, вади розвитку у 194 дітей, матері яких страждали на епілепсію, і у 71 дитини, батьки яких спостерігалися з приводу цього захворювання. Було встановлено, що застосування фенобарбіталу або самостійно, або у поєднанні з гексамідином викликало прояви дисморфогенеза плоду, подібні тим, які мали місце при дії дифеніну. Спільне використання цих препаратів посилювало тератогенний ефект.
Клінічні спостереження свідчать про те, що з числа протисудомних препаратів дифенін (син. фенитин, гідантоїн) володіє найбільш вираженим тератогенним ефектом [Rao J. Н, Arulappu R, 1981; Albengres E, Tillement J. P, 1983; Majewski F. et al, 1981 J. «Гидантоиновый» синдром характеризується затримкою розумового розвитку плода, а також змінами черепа - широким переднім тім'ячка, розходження швів, сплощеної сідлоподібної формою носа, незарощення верхньої губи та піднебіння. Можуть також спостерігатися інші аномалії-гіпертелоризм, птоз, косоокість, гірсутизм, коротка шия, аномалії кісток, полідактилія, кардіопатія, атрезія шлунка, діафрагмальна грижа, аномалії розвитку геніталій. Цей синдром виникає в середньому в 11% новонароджених, матері яких у період вагітності застосовували дифенін [Verloes A, Lambotte, 1986].
«Гидантоиновый» синдром зі смертельним результатом описаний у дитини, мати якої страждала на епілепсію і брала дифенін у дозі 300 мг у перші 3 міс вагітності (в наступні місяці - по 100 мг). У новонародженого, який загинув через 6 год після пологів, виявлено вади розвитку нирок [Michalodimitrakis М, Parchas S, Contselinis А, 1981]. Таким чином, дифенін протипоказаний для застосування у період вагітності. В той же час практично відсутня можливість припинення в цей період протисудомної терапії, так як це представляє безперечну небезпеку для жінок, які страждають на епілепсію. Тому необхідно критично оцінювати можливість шкідливого впливу на плід інших протисудомних препаратів. Встановлено, що, крім дифеніну, тератогенної активністю володіє також триметин (тридион, триметадион). Вперше дані про тератогенну дію триметин на плід людини отримані J. German та співавт. (1970). Вивчаючи сімейні випадки вроджених вад серця, автори виявили 2 сім'ї, в яких виникнення аномалій розвитку у період вагітності було пов'язане із застосуванням триметин. Подальші спостереження підтвердили можливість виникнення вроджених вад серця при використанні триметин в період вагітності [Zaskai Е. Н. et al, 1975]. «Триметиновый» синдром плоду характеризується краниофациальным дисморфозом, затримкою розумового та фізичного розвитку, вадами серця, змінами скелета. До його проявів відносять також брахицефалию, аномалії очей, неба, V-образні брови, эпикант, маленький загнутий ніс, глибоко сидять вуха. На відміну від «гидантоинового» синдрому не спостерігається гіпоплазія нігтів, фаланг пальців [Goldman A. S, Yaffe S. J, 1979; Khepa К. S, 1985; Verloes A, Lambotte C„ 1986].
Представлені дані свідчать про реальну небезпеку дисморфогенеза плода при використанні для лікування епілепсії у вагітних таких протисудомних препаратів, як дифенін та триметин. Потенційна небезпека для плода існує і щодо вальпроєвої кислоти. При її застосуванні на 1-3% збільшується поява spina bifida і менінгоцеле. До клінічних проявів черепно-лицьового дисморфоза відносять також эпикант, уплощенную, вздернутую форму носа, низький лоб. Поряд з цим зустрічаються кардіопатії, порушення психічного розвитку локомоторної функції плода [Verloes A., Lambotte С., 1986].
