Як показують досвід і численні літературні дані, консервативне лікування хронічних тонзилітів неефективно і у 45 % випадків настає загострення, в той час як після тонзилектомії у 80 % випадків відбувається нормалізація ЕКГ та ліквідуються скарги.
Як переконливо показала Р. В. Варакина (1981), 136 спортсменів, яким була проведена тонзилектомії, 87 % продовжували заняття спортом, причому тільки у 7,6 % не було зростання спортивних результатів. При консервативному лікуванні спортом продовжували займатися лише 57 % спортсменів, і зростання спортивних результатів у них не було. Тому не можна погодитися з думкою Ст. А. Левандо і співавторами (1970), які не вважають тонзиллектомію ефективним методом лікування хронічних тонзилітів у спортсменів. Ми, більшість авторів, переконані, що в основі лікування хронічних тонзилітів, особливо у спортсменів, повинна лежати тонзилектомія, якщо для неї немає спеціальних протипоказань.
Це слід підкреслити тому, що нерідко ларинголог, виявивши нерізко виражені зміни мигдаликів при відсутності в анамнезі частих ангін, відмовляється від діагнозу хронічного тонзиліту, і зокрема його декомпенсованій стадії. Скарги на поганий загальний стан та зміни у серці ларингологи часом не ставлять у зв'язок з наявністю вогнищ хронічної інфекції і відсилають спортсмена до терапевта. Разом з тим своєчасно проведена тонзилектомія у спортсменів є, по суті, профілактичним заходом і проводити її слід, не чекаючи появи стійких та незворотних змін у внутрішніх органах, зокрема в серці. Тому в основі лікування хронічних тонзилітів, особливо у спортсменів, має лежати хірургічне втручання, причому показання до нього повинен ставити не стільки ларинголог, скільки спортивний лікар-терапевт.
Іноді відмова від тонзилектомії виправдовують фізіологічним значенням мигдалин. Мигдалини, дійсно, беруть участь у виробленні імунітету, сприяють підвищенню опірності організму. Однак це має місце тільки протягом першого десятиліття життя людини. Що ж стосується ендокринної функції мигдаликів, то вони виділяють гормоноактивное речовина, аналогічне гормону вилочкової залози. Ця функція втрачається до періоду статевого дозрівання. Коли ж мигдалини вражені запальним процесом, вони втрачають всі ці функції і їх видалення необхідно, причому чим раніше, тим краще.
Консервативне лікування слід використовувати лише при наявності протипоказань до видалення мигдалин.
На думку більшості авторів, своєчасно вироблена тонзилектомія забезпечує зворотний розвиток змін у серцевому м'язі, і якщо цього не відбувається, ці зміни слід вважати незворотними [Трахтенберг С. Б., 1954, 1964].
Відсутність зворотного розвитку ЕКГ-змін І, М. Поташин і А. М. Ногаллер (1964) зазначили у 18,8%, а погіршення - у 0,9 % випадків після тонзилектомії. За даними В. С. Васильєвої, Е. І. Карєвої і М. Л. Проектор (1965), після тонзилектомії повна нормалізація ЕКГ настала у 51,4 %, часткова в 14,2 %, без змін ЕКГ залишилася у 22,9 % та погіршилася в 11,5% випадків. Відсутність позитивних змін і погіршення ЕКГ після тонзилектомії автори пояснюють трьома обставинами: перш за все наявністю інших вогнищ хронічної інфекції, крім тонзиліту; в ряді випадків раннім початком інтенсивного тренування без дозволу лікаря і, нарешті, вже незворотними змінами міокарда - миокардитическим кардіосклерозом.
Поліпшення загального стану після тонзилектомії, зумовлена об'єктивними даними, відбувається протягом тривалого часу - від 3 до 6 міс. Тому не слід поспішати і робити висновок про відсутність ефекту від тонзилектомії до закінчення цього терміну.
З іншого боку, не слід вважати, що хороше самопочуття і загальний гарний стан можуть служити достатньою підставою для допуску до тренувань до закінчення 3-місячного терміну, навіть в тому випадку, коли і об'єктивно відбулися позитивні зміни. Можна привести безліч прикладів, коли допуск до тренувань в більш ранні терміни призводить до відновлення порушень ритму та інших змін серця, які не тільки повністю виводили спортсмена з ладу, але і дуже важко піддавалися лікуванню. Спортсмен після операції повинен перебувати під наглядом лікаря, для підвищення захисних сил організму слід давати велику кількість вітамінів, істотне значення при цьому має вітамін B15 (кальцію пангамат).
Значення енергійного лікування хронічного тонзиліту визначається ще й тим, що воно є профілактикою ревматизму і різних інфекційно-алергічних захворювань.
Істотна роль вогнищ хронічної інфекції, зокрема хронічного тонзиліту, у спортивній медицині очевидна. Не буде перебільшенням сказати, що вогнища хронічної інфекції та їх ускладнення є однією з найбільш частих причин, що виводять спортсмена з ладу.
