Згідно з даними J. Prandota, D. Pankow-Prandota (1979), Ст. Krauer, F. Krauer, F. Hylten (1984), плацентарний бар'єр проникний для лікарських препаратів з молекулярною масою до 600 Так. Погано або взагалі не проникають через плаценту высокоионизированные речовини і (або) речовини з великою молекулярною масою, наприклад, вазоактивні пептиди (ангиотензины), гепарин, дитилін. Тому для проведення антикоагулянтної терапії у вагітних доцільно використовувати гепарин. У той же час непрямі антикоагулянти (неодикумарин, фепромарон, синкумар та ін) добре проникають через плаценту і можуть мати несприятливий вплив на плід.
Суттєвий показник, що впливає на розподіл лікарських засобів в організмі матері та плоду,- ступінь зв'язування лікарських засобів з білками плазми крові. В експериментах на щурах [Humshaw-Thomas А., F. Reynolds, 1985] було встановлено, що трансплацентарний перенесення несвязываемого білками сироватки крові антипірину зростав при збільшенні швидкості кровотоку в пуповині. Плацентарний перенесення лідокаїну і петидину, що зв'язуються білками сироватки на 20-70%, зростав при збільшенні білка в перфузате і швидкості кровотоку в пуповині. Підвищений кліренс виявлено для бупівакаїну, зв'язаного з білками сироватки крові на 80%. Кліренс цього лікарського препарату зростав при збільшенні вмісту білка в перфузате плаценти і практично не залежав від швидкості кровотоку в пуповині.
Рис. 6. Розподіл лікарських засобів в організмі матері і плода в залежності від їх зв'язування з білками сироватки крові [D. J. Birkett, J. J. Grygier, 1981].
D. J. Birkett, J. J. Grygiel (1981) призводять наочну схему, що ілюструє можливість виникнення більш високої загальної концентрації лікарських засобів в сироватці крові плода при їх трансплацентарном перенесення (рис. 6). Це пов'язано з особливостями взаємодії лікарських засобів з білками сироватки крові вагітної і плода. Лікарські речовини в крові плода зв'язуються з білками сироватки крові вдвічі більше, ніж в організмі матері, що, однак, не супроводжується підвищенням фармакологічного ефекту. Т. Rosen, Н. S. Schimmel (1983) вважають, що ступінь зв'язування лікарських засобів по обидві сторони плацентарного бар'єру, рівень кровотоку в плаценті визначають транспорт лікарських засобів через плаценту в такій же мірі, як і градієнт рН в крові вагітної і плода.
Істотним чинником, визначальним трансплацентарний перехід лікарських речовин, є морфофункціональну зрілість плаценти. По мірі збільшення терміну вагітності відбуваються виражені зміни і в структурі плаценти. Тканинний шар, що знаходиться між капілярною мережею плоду і материнською кровотоком, стоншується від 25 мк в ранні терміни вагітності до 2 мк в кінці її [Munro С. D., 1981]. Це, безсумнівно, сприяє трансплацентарному перенесення лікарських засобів і, зокрема, їх пасивного транспорту.
Одним з визначальних факторів, що впливають на трансплацентарний передача лікарських засобів, є інтенсивність матково-плацентарного кровотоку.
Виражене зниження матково-плацентарного кровотоку, що спостерігається при ряді акушерських і екстрагенітальних захворювань вагітних (пізні токсикози, декомпенсовані вади серця, гіпертонічна хвороба та ін) призводить до порушень трансплацентарного переходу лікарських засобів від вагітної до плоду. Питання це недостатньо висвітлений у науковій літературі. Як правило, перехід кисню через плацентарну мембрану здійснюється шляхом простої дифузії, кількісні параметри якої визначаються за формулою:
де Q/t кількість кисню, що надходить до плоду через плаценту за одиницю часу; К - коефіцієнт проникності мембрани між материнським кровотоком і капілярної мережею для плода O2; А - ефективна площа газообміну; Pm-Pf - різниця парціальних тисків O2 в материнському і плодовому кровообігу; D - середня товщина мембрани, що розділяє капілярний кровообіг матері і плоду.
