У лікуванні протипоказані як надмірна рішучість, так і надобережність. І те й інше може шкодити здоров'ю хворого. Отже, ми проти лікарських помилок і за високу лікарську майстерність. Але ми і проти облыжного твердження: «Лікар не може помилятися». На жаль, лікар може помилятися. До лікарських помилок треба підходити не з окриком: «Не має права!», а з питанням: «А чому вона виникла?» Звичайно, більш грамотний, більш освічений лікар помиляється рідше (при інших рівних умовах). Удосконалення медичних знань лікаря - ось головне, на що слід спрямувати зусилля педагогів медвузів. Ось деякі дані на цей рахунок, взяті нами з книги Ст. Л. Наумова «Легко стати лікарем?» (1983) та статті А. Шевельова «Плями на білому халаті» (Юність, 1986, №6). Спочатку кілька цифр.
Скільки років, на вашу думку, навчається студент в медичному інституті? Шість? Як би не так.
З офіційних шести років один навчальний рік студенти багатьох медвузів проводять на сільськогосподарських роботах, хоча учнів першого та шостого курсів не дозволяється використовувати там.
Було підраховано, що на власне медицину, фізику, хімію, біологію залишається 4,5. року; якщо ж виключити з цього підрахунку шостий курс (субординатури), то лише 3,5 роки. На клінічні дисципліни, включаючи терапію, доводиться 1296 годин, тобто менше одного навчального року. На всю урологію доводиться лише 36 годин - шість навчальних днів; на рентгенологию і медичну радіологію -74 години!
За офіційним розкладом, викладання терапії з третього по п'ятий курс включно становить 8,8% навчального часу, тобто всього 16 тижнів. «Це менше чотиримісячних курсів терапії, розтягнутих до того ж на три роки,- пише Ст. Л. Наумов в своїй книзі.- Курси крою та шиття, не кажучи вже про курси шоферів-любителів, і то проводяться довше, ґрунтовніше і з набагато великим упором на рукодействіе».
Домогтися загальної комп'ютерної грамотності населення - така задача, поставлена партією на сучасному етапі. Як же вирішує цю задачу вища медична школа, приготування їжі вже зараз лікаря XXI століття? Практично ніяк! Студентів навчають роботі з дисплеями, основам програмування. Немає для цього ні приладів, ні кадрів, ні дієвого бажання! З кінця 1985 року викладачів почали навчати основ комп'ютеризації та програмування, але робиться це непродумано. Повернувшись з факультету підвищення кваліфікації, викладач не знаходить у себе в інституті відповідних приладів і забуває нові знання, не підкріплені практикою.
