Ось стаття Зория Балаяна (лікаря і журналіста) під характерною назвою: «Стало мало не правилом: коли один лікар прописує ліки, інший тут же їх скасовує...» (Літературна газета, 1986, 16 липня). У статті наводиться приклад, коли хворого консультували понад 20 фахівців. Більше 20 діагнозів. Більше 20 варіантів лікування. А час спливав, стан погіршувався, людина танув на очах. За чотири місяці йому дали кілька кілограмів ліків - це при хвороби-то нирок. В одному інституті пропонували гемодіаліз, в іншому -«категорично не радили цього робити. А інститути - поруч, в одному і тому ж місті. Майже кожен консультант (з вченими ступенями, званнями) з іронією відкидав призначення попереднього лікаря (теж зі ступенями і званнями). Щодня в країні мільйон лікарів-клініцистів ставлять діагнози 12 мільйонам хворих. Якщо припустити, що вони допускають помилки в 1% випадків, то це вже... 120 тисяч людських доль.
Екстенсивний шлях розвитку медицини вичерпав себе. Не кількість лікарів, кількість апаратів, ліків, лікарняних ліжок будуть вирішувати проблеми охорони здоров'я, а проблема якості медицини, проблема якості роботи лікаря. І тут не можна не погодитися з думкою професора А. Шевельова: «Зволікати не можна. Неприпустима подальше затягування у здійсненні докорінної реформи вищої медичної освіти особливо зараз, коли набирає силу процес інтенсифікації всього нашого життя. Ця інтенсифікація знаходиться в прямій залежності від здоров'я народу - найважливішою нашій цінності. І цю цінність мають охороняти і множити знають, вміють, чесні, енергійні, сповнені почуття свого високого обов'язку лікарі - представники найгуманнішої професії».
