Для виявлення причин безпліддя у шлюбі крім звичайних клінічних методів дослідження потрібно: гістеросальпінгографія; продування маткових труб; визначення антісперматозоідних ауто - й ізоантитіл; дослідження механізму нейроендокринної регуляції репродуктивної функції; дослідження фізико-морфологічних і біохімічних властивостей сперми; визначення впливу вмісту піхви та шийкового каналу на сперматозоїди та вивчення їх резистентності. В окремих випадках чоловічого безпліддя необхідно проводити спеціальні урологічні дослідження.
Багатостороннє вивчення причин безпліддя у шлюбі, проведене нами у 848 подружніх пар, виявило різні причини безпліддя у жінок (у 87,8% випадків) і у чоловіків (34,1%). У 59,4% шлюбів причиною безпліддя були відхилення тільки в жіночому організмі, 5,7%-тільки в чоловічому, 28,4%-® організмах обох подружжя. Причина безпліддя у 6,5% подружжя не встановлена.
Цікаво відзначити, що між показниками невстановлених причин безпліддя у подружжя і широтою досліджень виявилася певна кореляція - чим більше застосовано різних методів дослідження, тим менше було число випадків безпліддя, причини якого не виявлено.
Тому при безплідді необхідно досліджувати обох подружжя і приступати до лікування дружини після з'ясування здатності чоловіка до запліднення, а у відповідних випадках треба лікувати обох одночасно.
Репродуктивний період у житті обмежений рамками статевої зрілості та з'ясувати причини безпліддя у шлюбі слід раніше, ніж це зазвичай прийнято (закінчення 2 років подружнього життя) і відразу ж приступити до активного лікування.
З урахуванням результатів дослідження морфологічного і біохімічного складу сперми, а також екскреції ЛГ, чоловікам при наявності патоспермії призначалося лікування, спрямоване на нормалізацію обмінних процесів в організмі і в спермі, на стимуляцію гонадотропної функції гіпофіза. У частини чоловіків застосовувалося і протизапальне лікування. В результаті у 29% чоловіків було відзначено поліпшення морфологічного складу сперми, а у деяких їх дружин наступала вагітність.
Дані, отримані при вивченні причин спермолиза, послужили підставою для проведення комплексних терапевтичних заходів, спрямованих на нормалізацію обмінних процесів в організмі взагалі і в спермі зокрема, а також створення в статевих шляхах
умов, сприятливих для життєдіяльності сперматозоїдів. У 50% жінок із зазначених шлюбів після прийнятих терапевтичних заходів настала вагітність.
Після лікувальної гидротубации у 47,2% жінок, які страждають трубним безпліддям, настала вагітність.
У тих випадках, коли гідротубація, проведена протягом 3 менструальних циклів в поєднанні з фізіотерапевтичними методами лікування, не давала бажаного ефекту, у 32 хворих проводилося оперативне відновлення прохідності маткових труб. Серед жінок, які зазнали оперативного відновлення прохідності маткових труб, у 21,8% настала вагітність.
При ендокринному безплідді, обумовленому, зазвичай, ановуляторним циклом, застосовувалася гормонотерапія (хоріонічний гонадотропін) та фізіотерапія (ендоназальна гальванізація та електростимуляція рецепторів шийки матки). З 416 подружніх пар, які отримали патогенетичне лікування з приводу безпліддя, могли бути вивчені віддалені результати у 192. Виявилося, що вагітність настала у 81 жінки, що становить 42,7%. Крім цього у 72 жінок настання вагітності стало наслідком терапевтичного ефекту і гістеросальпінгографії.
