При вторинних гипотензиях також мають місце порушення функцій апарату, який регулює артеріальний тиск, однак ці порушення є наслідком або патологічної интерорецептивной сигналізації, або інтоксикації (інфекційні захворювання, латентна інфекція). Артеріальна гіпотензія як симптом, що ускладнює перебіг основного патологічного процесу, є проявом численних і різноманітних гострих і хронічних станів, причому характер порушень функції апарату кровообігу при симптоматичній гіпотензії, спричиненої різними захворюваннями, дуже близький до такого при первинній гіпотензії.
У цій главі немає можливості дати детальний аналіз існуючих уявлень про гіпотензивних станах взагалі і у спортсменів зокрема. Ці питання детально викладені в монографії Н. С. Молчанова «Гіпотонічні стани» (1962) і А. Р. Дембо і М. Я. Левіна «Гіпотонічні стани у спортсменів» (1969). Слід лише зазначити, що як етіологія, так і патогенез гіпотензії у спортсменів не відрізняються від таких у осіб, які не займаються спортом. В основі їх лежать ті ж чинники. Проте все ж систематичні заняття фізичними вправами визначають деякі особливості виникнення і перебігу гіпотонічних станів у спортсменів.
На частоту гіпотензії у спортсменів впливають стать, вік, спортивний стаж, майстерність, спрямованість тренування і тренувальний період. Так, серед спортсменок гіпотензія зустрічається більш ніж в 2 рази частіше, ніж серед спортсменів,- відповідно 26% і 12,8% [Левін М. Я., 1967]. Чим старше спортсмени, тим рідше зустрічається гіпотензія. Це ж має місце і серед осіб, які не займаються спортом. Гіпотензія частіше спостерігається у майстрів спорту, рідше у спортсменів I і II розряду і ще рідше у спортсменів ІІІ розряду і новачків - відповідно 21 %, 14,7%, 3,0% і 2,59%. Збільшення кількості спортсменів з гіпотензією відбувається також із зростанням спортивного стажу: до 15 - 16-річного стажу він наростає, потім зі збільшенням стажу починає знижуватися, так як набирає чинності вплив вікового фактору. Найбільш часто гіпотензія зустрічається у період напружених тренувань - так званому основному періоді (72,7 % по відношенню до всіх спортсменам з гіпотензією) рідше - у підготовчому (17,3%) і в перехідному, коли вони відпочивають (10 %).
Чітко визначається вплив спрямованості тренувального процесу на відсоток спортсменів з гіпотензією:
Вид спорту | % | Вид спорту | % |
---|---|---|---|
Гімнастика | 30,0 | Боротьба | 12,7 |
Легка атлетика | 25,6 | Лижі | 12,7 |
Баскетбол | 24,0 | Велоспорт | 12,2 |
Бокс | 18,9 | Волейбол | 8,6 |
Ковзани | 16,7 | Гребля | 8,2 |
Плавання | 13,0 | Футбол | 7,5 |
Важка атлетика | 12,7 |
Цікаво відзначити, що в тих видах спорту, в яких гіпотензія зустрічається найбільш часто, підвищений артеріальний тиск зустрічається рідше, і навпаки. Таким чином, специфічність вправ, властивих тому чи іншому виду спорту, сприяє або підвищення, або зниження артеріального тиску. Аналогічні дані наводить К. І. Матиашвили (1971).