Що ж стосується ендокринної системи, то в дослідах на тваринах було встановлено, що при станах страху і тривоги переважає продукція адреналіну, а при агресивній поведінці норадреналіну. Спостереження над хворими на неврози в Ленінградському науково-дослідному психоневрологічному інституті імені В. М. Бехтерева показали, що одночасне підвищення вмісту і адреналіну і норадреналіну спостерігається при збудженні, тривогу, гнів, одного лише адреналіну (при нормальному або зниженому норадреналине) - при страху, а зниження того й іншого - при плачі.
Розвиток вчення Р. Сельє про стрес призвело до виділення таких його форм, як стрес, психічний, соціальний стрес. Психічні подразники стали вважатися такими ж дієвими чинниками для викликання стану стресу, як і фізичні, бактеріальні та інші суто матеріальні агенти. Вони виявилися здатними викликати все різноманіття фізіологічних зрушень в організмі, характерне для стресу взагалі.
Механізми реактивності у живих істот найтіснішим чином пов'язані з механізмами адаптації, тобто пристосування організму до нових умов існування. Адаптація - теж найважливіший етап у становленні і розвитку хворобливого стану.
Можна сказати, що у багатьох найпростіших організмів всі процеси реактивності фактично вичерпуються адаптацією: у них, зокрема, змінюється інтенсивність обміну речовин, що дозволяє переносити і висушування та охолодження. Прикладів тому безліч. Відомо, що мікроорганізми здатні роками, десятиліттями чи навіть століттями переживати несприятливу для них ситуацію. Але подібна адаптація властива і багатьом більш високоорганізованим тваринам: згадайте зимівлю мурах, бджіл, жаб, ящірок та й ведмедя...
Хвороба породжує в організмі різні адаптаційні процеси, які сприяють більш ефективній боротьбі з хвороботворними чинниками: змінюються багато обмінні процеси, перебудовуються функції. І якщо завдяки механізмам реактивності та адаптації відбувається так, що нанесене ушкодження долається,- настає одужання.
Особливу роль адаптаційні процеси відіграють при розвитку різних хронічних захворювань: тут перебудова може заходити так далеко, що організм починає постійно жити як би по новим законам, дуже змінилися, «урізаних», що обмежують його діяльність умовах. Між іншим, вельми вдало сказав про це К. Маркс, визначаючи хвороба як стесненную у своїй свободі життя.
При хвороби можуть формуватися нові, досить стійкі функціональні структури в організмі, які досить важко піддаються корекції. Про таких жорстких структурах хвороби багато пише в останні роки академік Н. П. Бехтерева. Вона і її співробітники для ліквідації подібних стійких хворобливих зв'язків застосовують вживлення в мозок золотих електродів, через які проводять потім багатотижневі подразнення певних утворень мозку, що врешті-решт здатна розірвати порочні круги і привести до одужання.
Можна було б про це говорити ще дуже багато, але, напевно, вже сказаного цілком досить, щоб у зв'язку з піднятими на початку розділу питаннями зробити певні висновки.
Отже, як бачимо, механізми хвороби та одужання в ході еволюції життя весь час ускладнювалися. Найбільшою складності вони досягли у людини, вже не тільки біологічного організму, але і соціальної істоти, особистості з усіма притаманними їй психологічними особливостями. Психологічні та соціальні фактори відіграють важливу роль не тільки в умовах звичайного існування людини, але і при виникненні у нього хвороби. А з цього випливає, що не може бути однаковості при формуванні хвороби у людини і у будь-якого іншого живої істоти, аж до вищих мавп.
