Як же можна визначити хворобу взагалі? Почнемо з того, що визначення хвороби у різні епохи явно залежало від стану науки того часу, від успіхів і досягнень в якійсь конкретній області. Інакше кажучи, в цих позначеннях завжди чітко спостерігався певний ухил. Якщо, наприклад, Р. Вирхов кваліфікував хвороба як життя при ненормальних умовах, то в наше століття, століття кібернетики, зустрічаються такі визначення, як «порушення в організмі зворотних зв'язків», «стан нестійкого режиму або дефектів власних програм» (так позначає хвороба Н. М. Амосов), «порушення управління» і т. п. Представники ж молекулярної біології зводять до хвороба «хворим молекул» (це визначення належить американському вченому Я. Полингу).
Читачеві і без особливого роз'яснення повинно бути зрозуміло, що наведені визначення підкреслюють лише деякі сторони в такому складному явищі, як хвороба. Спроби відомості хвороби до закономірностям молекулярних
процесів або до інших суто фізичним або хімічним явищам неправомірні, бо, як казав ще Н. Бор, сама біологія ніяк не може бути зведена до термінів квантової механіки.
Загалом, можна сказати, що з розвитком вчення про регуляторних процесах в організмі в медицині стало поступово превалювати клініко-функціональний напрям, додавала все більше значення «поломки» при хворобах саме механізмів регуляції, реактивності та адаптації. В унісон зі сказаним звучать такі вже досить давні визначення хвороби, як, наприклад, «порушення нормального життя людини умовами його існування в середовищі» (так писав російський лікар А. А. Остроумов в 1895 році) або сума ненормальних життєвих відправлень, що відбуваються в ушкоджених так чи інакше тканинах» (Л. А. Тарасевич - 1923 рік).
Російський терапевт С. П. Боткін, надаючи величезне значення механізмів реактивності, ще в 1886 році писав, що «реакція організму на вреднодействующие на нього впливу зовнішнього середовища і становить сутність хворий життя». Наш сучасник терапевт Ст. X. Василенко, солідаризуючись з ідеями С. П. Боткіна та В. П. Павлова, теж надає цим механізмам провідне значення, визначаючи хвороба як реакцію організму на його пошкодження. При цьому підкреслюється роль усіх рівнів регуляції - від найнижчих молекулярних до найвищих - з боку центральної нервової системи, з урахуванням також психологічних і соціальних факторів.
Ряд вчених основну увагу спрямовують на процеси компенсації відбувається при розвитку хвороби шкоди. Звідси думку радянського патологоанатома В. В. Давидовського про те, що хвороба - це в першу чергу пристосувальний процес. Отже, як бачите, безліч думок і формулювань.
А тепер наведемо сучасне визначення хвороби, дане у Великій медичній енциклопедії: це життя, порушена у своєму плині пошкодженням структури і функцій організму під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів при реактивної мобілізації якісно своєрідних формах його компенсаторно-пристосувальних механізмів; хвороба характеризується загальним або частковим зниженням пристосовуваності до середовища і обмеженням свободи життєдіяльності хворого. Визначення, як бачимо, дуже важка для сприйняття неспеціалістом, що включає в себе максимум елементів, що характеризують хворобу.
До розуміння сутності хвороби можна підійти і з іншого боку, намагаючись визначити те, що є її антиподом, тобто здоров'я. Ось як, наприклад, говорив про хворобу ще Платон: «Хвороба - розлад елементів, що визначають гармонію здорової людини». Про найтіснішому взаємозв'язку здоров'я і хвороби писав у свій час німецький письменник Томас Манн; стверджуючи, що «всяке здоров'я у високому розумінні цього слова має спочатку пройти школу глибокого пізнання хвороби».
