Патогенні стафілококи володіють меншою інвазивністю порівняно зі стрептококами. Внаслідок некротичного дії, що чиниться патогенними стафілококами, і почасти їх здатності коагулювати плазму відносно швидко наступають тромбоз лімфатичних шляхів і фіксація стафілококів у запальному вогнищі.
Таким чином, при стафілококової інфекції є умови, що сприяють локалізації патологічного процесу, але разом з тим і утруднюють проникнення антибіотиків у вогнище запалення.
При значній вірулентності мікробів локалізація інфекції може не настати або виявитися недостатньою. У першому разі захворювання буде протікати по типу гострого сепсису, у другому - перебіг захворювання буде більш тривалою, затяжною, при цьому час від часу буде відбуватися дисемінація мікробів з інфекційного вогнища.
З властивостей мікробів поряд з вірулентністю істотне значення має їх резистентність до дії сучасних антибактеріальних препаратів і передусім антибіотиків. В даний час відзначається наростання кількості резистентних до антибіотиків штамів мікробів. Це обставина значною мірою пов'язано з дією антибіотиків як фактора добору. Застосування антибіотиків веде до загибелі чутливих до них мікробів і селекції бактерій, що володіють природною, природного, або придбаної в процесі мутації резистентністю. Резистентність може розвинутися також внаслідок передачі факторів стійкості, зазвичай множинною, від резистентних мікробів чутливим в результаті обміну генетичним матеріалом, що містить детермінанти стійкості. Передача фактори резистентності відбувається серед грамнегативних бактерій, переважно групи кишкової палички, за допомогою кон'югації, серед стафілококів - за допомогою трансдукції за допомогою бактеріофагів.
Необхідно вказати, що в умовах цілісного організму наростання кількості резистентних штамів сприяє недостатня концентрація антибіотиків у вогнищі інфекції, нерідко пов'язана із застосуванням невеликих доз препаратів або з пізнім початком лікування, коли вже виникли анатомічні зміни, що перешкоджають надходженню антибіотиків в інфекційний вогнище. Відбір резистентних мікроорганізмів можливий і при тривалому використанні високих доз якого-небудь антибіотика - в результаті селекції збережених окремих резистентних збудників. Звідси випливає, що потрібно застосовувати антибіотики в досить високій дозі; при тривалому лікуванні необхідна зміна їх (з використанням препаратів, що володіють іншим механізмом дії).
За останні роки змінився склад збудників післяпологової інфекції. Велику роль в цьому зіграли антибіотики як фактор відбору. В даний час серед збудників післяпологової інфекції домінує стафілокок, який виявився не тільки малочутливим до антибіотиків, але і володіє властивістю легко виробляти стійкість до них.
Стрептокок, який до введення антибіотиків в практику зустрічався найбільш часто, в сучасних умовах спостерігається відносно рідко. Це пояснюється тим, що найбільш патогенні стрептококи групи А високочутливі до пеніциліну, який діє на них бактерицидно; вони практично не набувають стійкості до цього антибіотика. Стрептококи інших груп, за винятком стрептокока групи Д (ентерокока), також чутливі до пеніциліну.
Зниження частоти полімікробні інфекції, яке відзначається в даний час, в значній мірі пояснюється дією антибіотиків на мікробні асоціації - збереженням резистентних до антибіотиків мікробів і ліквідацією чутливих до них мікробів (зокрема, стрептококів).
