Диференціальна діагностика між одонтогенными запальними процесами білящелепних тканин і набряком тканин, що розвинувся внаслідок закупорки протоки слинної залози, повинна будуватися на комплексі рентгенологічних і клінічних симптомів. Вирішальним симптомом для встановлення діагнозу закупорки протоки є виділення гною з протоки. Не завжди потрібно надавати вирішальне значення наявності на рентгенограмі тіні каменю. Неправильне нахил голови хворого може залишити тіні інших утворень кістки (нашарування кісток протилежного боку), ґудзиків або жіночих прикрас.
Лікування хворих із закупоркою протоки слинної, як правило, хірургічне. Можуть допускатися помилки і при лікуванні таких хворих. За даними нашої поліклініки, помилки в ряді стоматологічних установ були допущені в 30% випадків, тобто у 30% хворих камені з проток під час операції не були видалені. Це сталося тому, що лікарі не фіксували камені перед їх витяганням. Для того, щоб витягти камінь з протоки і не проштовхнути його в залозу, потрібно позаду каменю прошити тканини з захопленням протоки і підняти протока на лігатурі, тоді камінь залишиться в периферичній ділянці міхура і при розрізі його легко видалити.
Грубою помилкою є пошуки в тканинах вислизнув каменю. У цих випадках відбуваються важкі ушкодження тканин. Якщо камінь відразу після розрізу не вдалося видалити, то потрібно провести рентгенографію, можна з контрастним речовиною або з підведенням до конгломерату інструменту, а потім продовжити операцію. Ні в якому разі не можна залишити операцію незакінченою. Якщо в умовах поліклініки не можна закінчити операцію, хворого потрібно направити в стаціонар.
В поліклініку нерідко звертаються хворі з травмами щелеп, у зв'язку з чим нерідко помилкою є проведення лікування без достатнього обстеження, а якщо обстеження хворих проводиться, то допускаються помилки наступного порядку. Обстежуючи стан зубів, не проводять пальцьове дослідження їх рухливості, хворобливості. Інструментальне ж обстеження не завжди дає можливість визначити рухливість зуба або його частини при переломах (особливо глибоких), тому перелом зуба виключається. У цих випадках лише при розвитку ускладнень встановлюється діагноз перелому зуба.
Аналогічні помилки допускаються при діагностуванні переломів щелеп. Не обстежуючи пальпаторно контури щелеп, не визначаючи зміщення відламків при рухах нижньої щелепи, лікарі не діагностують перелом щелепи.
Допускаються помилки у визначенні сторін перелому. Не знаючи топографії зміщення відламків, лікар не може встановити бік перелому, навіть при явних ознаках, зокрема при порушенні прикусу. Щоб уникнути помилок при обстеженні хворих з травмою щелепно-лицьової області потрібно завжди клінічні дані зіставляти з рентгенологічними.
Не маючи можливості провести оглядову рентгенографію травмованої області у поліклініці, хірург-стоматолог проводить іммобілізацію щелеп. Недооцінка обстеження хворих з травмою є частою помилкою в стоматології і взагалі лікування переломів щелеп в амбулаторних умовах - це вже груба помилка. Хворих з травмою щелеп слід терміново госпіталізувати. Ми провели вивчення 1000 історій хвороби хворих з травмою щелеп, які лікувалися амбулаторно. З них тільки у 15% випадків був правильно поставлений діагноз. В одних не було діагностовано одночасне пошкодження обох щелеп (перелом нижньої щелепи був діагностований, а перелом верхньої - ні). У інших при подвійному переломі нижньої щелепи не був з іншого боку діагностований перелом суглобового відростка. У третіх не був встановлений одночасний перелом нижньої щелепи і виличної дуги, а також пошкодження гайморової пазухи.
