Специфічна постнатальна профілактика рахіту передбачає поряд з неспецифічними заходами широке застосування препаратів вітаміну Д, риб'ячого жиру, УФО. Як відомо, вона здійснюється у відповідності з даними методичного листа «Рахіт. Клініка, профілактика, лікування», затвердженого МОЗ СРСР від 30 березня 1967 р. Профілактику рахіту рекомендується проводити вітаміном Д доношеним дітям з 3-4 тижнів, а недоношеним - з 2-тижневого віку одним з трьох методів.
1. Метод дрібних доз - це тривале введення препарату протягом 6 місяців осінньо-зимового періоду, від 1000 до 5000 МО в залежності від стану дитини і умов зовнішнього середовища.
2. Метод вітамінних поштовхів, коли тижнева доза вітаміну, рівна 30 000-50 000 ME, дається один раз в тиждень протягом всього осінньо-зимового періоду.
3. Ударний метод - всю курсову профілактичну дозу вітаміну Д (600 000 ME) дитина отримує ущільненим методом за 10-12 днів.
В літературі описані й інші методи специфічної профілактики рахіту у дітей, зокрема комбінований, шоковий і т. п. (Кронзон, 1948; Балкобекова, 1970), які зараз абсолютно не застосовуються. Це обумовлено тим, що до недавнього часу були відсутні прямі докази депонування вітаміну Д в тканинах організму, а також недостатньою чіткістю визначення оптимальних профілактичних і токсичних доз препарату.
В останні роки збільшилося число прихильників ударного методу профілактики рахіту у дітей, перевага якого в тому, що його проведення здійснюється безпосередньо медичним персоналом (дільничними сестрами). Однак при ударному метод профілактики вітаміном Д, особливо в комбінації з УФО, риб'ячим жиром і препаратами кальцію, найбільш легко розвивається гіпервітаміноз Д. У зв'язку з цим необхідно переглянути методику специфічної профілактики рахіту у відповідності з сучасними даними про вітаміні Д.
Більшість авторів підкреслюють, що найбільш ефективним є безперервно-дробний метод профілактики (Маслов, 1952; Лепський, 1953; Святкіна, 1964; Тур, 1966).
При визначенні раціональних профілактичних доз вітаміну Д необхідно знайти «золоту середину», яка, з одного боку, сприяла б попередження рахіту, а з іншого - виключала можливість розвитку гіпервітамінозу Д.
Численними експериментами доведено, що оптимальною дозою вітаміну Дь при якій відбуваються достатнє засвоєння кальцію і нормальний фізичний розвиток дитини першого року життя, є доза 400 МО на добу; при отриманні препарату до 1500 ME зростання організму дитини прискорюється, але зменшується інтенсивність наростання маси. Тому дози вітаміну Д слід призначати пропорційно його дефіциту.
Велику обережність слід дотримувати при призначенні препарату дітям, матері яких під час вагітності отримували вітамін Д або УФО. Діти, що знаходяться на грудному вигодовуванні, потребують менших дозах вітаміну Д. Згідно з сучасними даними, при природному вигодовуванні в дітей немає дефіциту у вітаміні Д, якщо їх матері забезпечені повноцінним харчуванням (Таболин та ін, 1974). Щодня дитина з молоком отримує до 100 ME дуже активного вітаміну Д, пов'язаного з легко засвоєними білками. Дітям, які перебувають на штучному вигодовуванні і особливо з проявами гіпотрофії, потрібно обережно призначати вітамін Д. Спостереження показали, що вони більш чутливі до токсичних властивостей цього препарату, що пояснюється недоліком в їжі білка і надлишком солей кальцію (Бєлкіна, 1965).
Індивідуальний підхід повинен бути і при призначенні вітаміну Д з метою профілактики і лікування рахіту дітям, які народилися в асфіксії і з внутрішньочерепною пологовою травмою. В. А. Таболин і співавтори (1974) вказують, що у частини таких дітей є схильність до раннього закриття великого тім'ячка, а в крові - підвищений вміст Ca. Тому перед призначенням їм вітаміну Д автор рекомендує обов'язкове дослідження сечі на кальцій. Якщо реакція Сулковича позитивна, то він призначається тільки за показаннями і без препаратів кальцію і з неодмінною умовою, що за дитиною буде здійснюватися тривале спостереження з обов'язковим вимірюванням розмірів голови, грудей і великого тім'ячка.
