Соціально-економічні основи

За даними економістів праці, інтенсивні форми використання робочої сили, характерні для розвиненого соціалістичного виробництва, полягають у підвищенні ефективності функціонування живої праці на основі впровадження більш продуктивної техніки, постійному підвищенні кваліфікації працівників, удосконалення організації праці і виробництва. В цих умовах живої працю ставати все більш продуктивним. «Якщо на виробництво валового суспільного продукту вартістю в 1 млн. крб. у 1960 р. затрачивался працю 267 працівників, у 1970 р. - 150, то в 1975 р. лише 113 працівників»¹. Іншими словами, має місце перехід працівників старших робітників віку до сфери ручного і малокваліфікованої праці через непристосованість масових провідних сучасних професій до дещо зниженим (на 15-25%) можливостям їхнього організму є соціально і економічно збитковим, ніж додаткові витрати на забезпечення більш тривалого та ефективного періоду професійної діяльності працівника на підприємствах, що відповідають останнім досягненням науково-технічного прогресу. Ця міра тим більше на часі, що рішенням XXV з'їзду КПРС передбачено забезпечити зростання ефективності і інтенсифікації суспільного виробництва головним чином за рахунок зростання продуктивності праці та ефективності використання трудових ресурсів: істотного скорочення в промисловості частки ручної праці, прискореного темпу комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, особливо механізації допоміжних і підсобних робіт, забезпечення усього приросту продукції на діючих підприємствах при тому ж або меншій чисельності працівників. Все це є непохитним велінням часу і потребує врахування можливостей трудових ресурсів. Адже економічна доцільність будь-якого механізованого праці порівняно з ручним у даний час не підлягає сумніву. Мова йде лише про таких формах механізації і автоматизації виробництва, які не вимагають здібностей і можливостей осіб переважно молодого віку.
Для того щоб уникнути «утопії» у вимозі негайного повсюдного пристосування всіх видів сучасного праці до середніх можливостям працівників з урахуванням швидкості і характеру старіння організму, слід розрізняти форми технічного і організаційного пристосування, які можуть використовуватися ізольовано і комплексно.
Технічні форми пристосування передбачають таку механізацію і автоматизацію, при якій вихідні параметри, звернені до працівника, відповідають рівню нормального функціонування організму без явищ перевтоми в заданий робочий час. У цьому величезну роль відіграє ергономіка, яка широко використовує дані фізіології праці, антропології, інженерної психології при створенні оптимальних систем людина - машина і вдосконаленні технологічних процесів, пультів управління знарядь праці. У тих випадках, коли технічне рішення не забезпечує умови роботи без перевтоми, вживаються організаційні заходи щодо регулювання чисельності та розміщення обслуговуючого персоналу, внутрисменного режиму праці та відпочинку.
Важливою закономірністю науково-технічної революції є заміна робітників, які володіють однією спеціальністю, працівниками широкого профілю. Матеріальною основою формування працівників широкого профілю є комплексна механізація і автоматизація, потребують всебічного розвитку здібностей працівників і зміцнення навчальних баз для постійного оновлення загальних і професійних знань працівників. Можна вважати, що ця закономірність має велике значення для більш тривалого підтримки професійної працездатності в умовах сучасного виробництва, хоча факти, отримані нами раніше при медико-соціальному обстеженні осіб 80 років і старше, а також при аналізі матеріалів переписів, свідчать про зворотне. Професійну і трудову довговічність проявили ремісники - склярі, теслярі, кушніри, меховщики, в'язальники, столяри, лимарі і ін., що не змінювали професії протягом свого довгого життя. Очевидно, інших результатів очікувати не слід, так як вузькоспеціалізований професіоналізм, характерний для виробництва в минулому, міг привести лише до такого результату.