Спортсменка 15 років, кандидат у майстри спорту з фігурного катання зі спортивним стажем 7 років. На змаганні р. в Прокоп'євську взимку 1977 р. вона зайняла призове місце. Вилетіла в Ленінград відразу ж після нагородження. У літаку відчула запаморочення, болі в очних яблуках, з'явилося легенева кровотеча. Була знята з літака в Ленінграді в атональном стані. Реанімаційні заходи виявилися неефективними, і вона загинула. Патологоанатомічний діагноз: грип, геморагічний трахеобронхіт, двостороння тотальна геморагічна пневмонія, геморагічний набряк легень. За словами її партнера, в день виступу вона зверталася в медпункт за таблеткою від головного болю.
Молодий футболіст 16 років. Дуже інтенсивно тренувався (2 рази в день). У березні 1979 р. двічі переніс на ногах якесь захворювання з високою температурою тіла, але не звернув на це уваги. Незабаром після цього під час гри отримав невелику травму гомілки. На місці удару дуже швидко утворилася флегмона, почався остеомієліт, і розвинувся сепсис. Перебував у важкому стані у відділенні реанімації; були виявлені гнійний перикардит і остеомієліт забитої гомілки. Стояло питання про ампутацію гомілки на рівні середньої третини стегна. Завдяки інтенсивному лікуванню ногу вдалося врятувати, проте спортом йому займатися більше не довелося.
На цих прикладах видно, що зниження імунобіологічної реактивності доходить іноді до повної беззахисності перед інфекцією, що, у поєднанні з особливостями організму спортсмена, створює умови для своєрідного гострого перебігу звичайних захворювань і може викликати трагічні наслідки.
Хоча в цих випадках ніяких спеціальних імунологічних досліджень проведено не було, однак, на наш погляд, ці трагічні наслідки можуть знайти собі пояснення в так званому феномені зникаючих антитіл та імуноглобулінів, описаному Ст. А. Левандо і співавт. (1985) і зареєстрованому Держкомітетом у справах винаходів і відкриттів. Цей феномен виникає не тільки при надмірних, але і при граничних фізичних і емоційних навантаженнях і робить людину беззахисною перед інфекціями.
Було показано, що після змагань у спортсменів високого класу титри імуноглобулінів і нормальних антитіл можуть знижуватися до нуля, що є свідченням виснаження адаптаційних і резервних можливостей імунної системи.
Це слід розцінювати як своєрідну форму вторинного імунодефіциту, що виникає при стресі і виявляється функціональним паралічем імунної системи.
В основі попередження такого зриву, крім препаратів, що використовуються для профілактики і корекції імунодефіциту, має лежати суворе відповідність пропонованих навантажень індивідуальним можливостям організму спортсмена.
Виникає питання про те, як же визначити зниження функцій імунної системи і які існують шляхи її нормалізації (підвищення).
Сучасна наука має досить точними методами визначення стану всіх елементів імунологічної системи людини. Однак ці методи не прості, вимагають спеціального обладнання, відповідних матеріалів, навченого персоналу і можуть проводитися тільки в спеціальних установах. Тому дуже важливим завданням є розробка простих методів визначення функціонального стану ланок системи імунітету. Це важливо ще й тому, що рання діагностика зниження функцій цих систем дозволяє прийняти відповідні заходи до їх підвищення.
І. Д. Суркина і співавт. (1980) вважають доцільним введення у практику роботи спортивного лікаря методів імунологічного контролю. З цим не можна не погодитися.
Величезне значення для правильної оцінки стану імунологічної системи спортсмена набуває постійне спостереження за станом його здоров'я. Особливої уваги лікаря в цьому відношенні заслуговують спортсмени з довгостроково не гояться подряпинами, схильністю до уражень шкіри (гнійники, нариви і т. п.). Все це - прояв зниження імунобіологічної реактивності, і ці спортсмени повинні бути взяті під спеціальне лікарське спостереження.
На жаль, в даний час ми не володіємо достатньо перевіреними та ефективними препаратами, що безпосередньо впливають на підвищення імунітету. Вакцинація, застосування антибіотиків і т. п. виявляються неефективними. Суттєве значення для підтримки високого рівня імунітету має вітамінізація, а саме примі-ненке великих доз вітамінів С і А. останнім часом використовується препарат левамізол.
Основну роль у попередженні зниження імунітету грають удосконалення методики тренування, її сувора індивідуалізація, не допускає перевантажень. Необхідно продовжувати спільну роботу тренерів і лікарів по розробці раціонального підходу до нормування тренувальних навантажень на основі як педагогічних, так і медико-біологічних критеріїв. Враховуючи все зростаюче значення проблеми імунобіологічної реактивності, необхідно широко і всебічно вивчати вплив факторів зовнішнього середовища на систему імунітету. Найближчим завданням є розробка методів регуляції цієї системи, пошуки шляхів її відновлення, нормалізації і стабілізації.
Такі основні загальні причини, що сприяють виникненню захворювань у осіб, які займаються фізкультурою і спортом.
