Проте автор не враховує того, що відбувається відсів спортсменів з хронічним тонзилітом, які не змогли показати високі спортивні результати. В повному протиріччі з численними літературними даними і вже накопиченим величезним клінічним досвідом знаходиться вказівку автора на те, що особам з хронічним тонзилітом більшість видів спорту може бути дозволено.
Викладене вище не залишає сумнівів у тому значенні, яке слід надавати вогнищ хронічної інфекції у спортсменів, і у необхідності їх ліквідації.
Причини збільшення відсотка осіб з вогнищами хронічної інфекції серед спортсменів ще не можна вважати остаточно з'ясованими. Насамперед основну роль в цьому, мабуть, грають зміна імунологічної реактивності, зниження захисних сил організму, що виникають під впливом інтенсивних і тривалих фізичних і емоційних навантажень, властивих сучасному спорту. Детальніше про стан імунітету при заняттях спортом буде сказано далі. Зазначимо лише, що при вогнищах хронічної інфекції виявляються падіння активності лізоциму слини, визначається пригнічення ряду показників імунологічної реактивності.
Відому роль у зниженні захисних властивостей слизових оболонок рота і зіву грає як надмірне, так і недостатнє білкове харчування, що підвищує чутливість організму до інфекції. Так само впливає нестача вітамінів А і С.
Нами було висловлено припущення, що одним з факторів, що сприяють виникненню вогнищ хронічної інфекції в порожнині рота, є виключення носового дихання, що має місце при інтенсивних навантаженнях. Роль носового дихання у профілактиці захворювань порожнини рота добре відома, і його вимкнення сприяє охолодженню і зниження опірності слизової оболонки порожнини рота потрапляє ззовні інфекції, що може бути однією з причин виникнення як каріозних зубів, так і хронічного тонзиліту. Відомим підтвердженням цього припущення служить зазначений вище великий відсоток спортсменів з тонзилітами в зимових видах спорту. Цю точку зору підтримує Е. Л. Константинова і співавт. (1975). Таке припущення, безсумнівно, потребує перевірки. Однак і зараз полоскання порожнини рота після тренування дезинфікуючим розчином слід вважати доцільним.
Діагностика і лікування запальних захворювань мигдалевого кільця глотки (ангіна, хронічний тонзиліт), жовчного міхура, як і інших вогнищ хронічної інфекції, зокрема каріозних зубів, у спортсменів має суттєве практичне значення. Не буде перебільшенням сказати, що ці захворювання та їх ускладнення є однією з найбільш частих причин, що виводять спортсменів з ладу. Разом з тим великий відсоток спортсменів з вогнищами хронічної інфекції свідчить про відомої їх недооцінку спортивними лікарями і невиправдано легкому до них ставлення.
Необхідно при всякому лікарському обстеженні спортсмена активно виявляти вогнища хронічної інфекції, і в першу чергу хронічні тонзиліти, каріозні зуби і хронічні холецистити. Слід ширше використовувати рентгенологічне дослідження каріозних зубів (гранульоми), спеціальні дослідження жовчного міхура, консультації ЛОР-спеціалістів і стоматологів і т. д.
Можливість негативного впливу вогнищ хронічної інфекції треба мати на увазі не тільки при різних ураженнях міокарда, порушеннях ритму серця, зміни в сечі і т. п., але і при частих перевтомі, а також відсутності росту спортивних результатів. Тому раннє виявлення вогнищ хронічної інфекції є одним з основних завдань спортивного лікаря. Для цього необхідно навіть при відсутності будь-яких патологічних змін у порожнині рота (так звана компенсована ступінь) проводити санацію 1 раз в рік і покриття зубів фтористим лаком 2 рази на рік; при субкомпенсированной ступеня вираженості санацію слід проводити 2 рази, а покриття фтористим лаком 4 рази на рік; при декомпенсованій ступеня санація проводиться 3 рази, покриття лаком 6 разів на рік. Слід направляти до ларинголог 1 раз в 6 міс. При кожному терапевтичному обстеженні необхідно звертати особливу увагу на скарги на неприємні відчуття в правому підребер'ї і ретельно пальпувати печінку.
Що ж стосується лікування вогнищ хронічної інфекції, то воно у спортсменів має бути активним. Так, каріозні зуби повинні бути запломбовані або видалені, гранульоми коренів вилікувані відповідним шляхом; хронічний тонзиліт, незалежно від стану компенсації, повинен бути вилікуваний, причому, при відсутності яких-небудь спеціальних протипоказань, необхідна тонзилл-ектомія, показання до якої визначаються лікарем-терапевтом (див. гол. 3). Допуск до тренувань після тонзилектомії може бути дозволений не раніше ніж через 3 міс і тільки після ретельного лікарського обстеження з обов'язковим ЕКГ-контролем та аналізом сечі.
