Хронічний холецистит бажано починати лікувати в умовах стаціонару, ширше використовувати санаторно-курортне лікування. Спортсмени з хронічним холециститом після лікування повинні перебувати під ретельним наглядом терапевта, так як можливі рецидиви захворювання.
Очевидно, що вогнища хронічної інфекції у спортсменів слід розглядати як захворювання, чреваті ускладненнями, і боротьба з ними є однією з актуальних завдань сучасної спортивної медицини.
Такі деякі коротко викладені основні положення, що стосуються оцінки вогнищ хронічної інфекції, та їх значення у спортивній медицині.
Ще одним дуже важливим фактором, який слід віднести до загальних причин, що викликають захворювання у спортсменів, є стан системи імунітету - стан імунобіологічної реактивності організму спортсмена.
Людина може жити в світі, населеному нескінченною кількістю різних мікробів, лише тому, що володіє імунітетом. Імунітет - це пропуск у цей світ, без якого існування людства було б неможливо. Імунна система, імунобіологічна реактивність людини захищає його не тільки від інфекційних хвороб. Вона захищає його від чужорідних тканин, що потрапляють в організм, від пухлин, від шкідливих впливів зовнішнього середовища і т. п. останнім часом показано значення імунної системи і у процесах старіння, у розвитку атеросклерозу. Ця проблема з кожним роком стає все гострішою.
Наука про імунітет, про захисних реакціях організму, про його несприйнятливості до інфекції називається імунологією.
В даний час імунологія висунулася в одну з найважливіших галузей знань, в поле зору якої знаходиться ряд основних проблем сучасної біології. Справа в тому, що природна резистентність, властива людині і являє собою вироблені століттями тонкі і досконалі механізми захисту життєздатності, в останні роки зазнає суттєвого перевантаження. Ця перевантаження є наслідком забруднення навколишнього середовища, зростання емоційних і психологічних навантажень, що і призводить до зниження природної резистентності. Все ж імунна система досить надійна і стійка по відношенню до тих шкідливих впливів на організм, які є для нього звичайними. Однак по відношенню до еволюційно несподіваним факторів вона легко ранима, навіть тоді, коли, здавалося б, нові фактори та не дуже сильні. А таких факторів у житті людини стає більше.
Щодо спорту таким чинником, що створює невідповідність - недостатність імунної відповіді зовнішнього впливу, є інтенсивне фізичне навантаження, особливо якщо вона перевищує можливості людини, її виконує, тобто якщо вона надмірна.
Захисні реакції спортсмена знижуються також при нераціонально використовується гормональної терапії (кортизон, гідрокортизон, преднізолон тощо), нерідко застосовується в спорті при травмах.
Як відомо, раціональні заняття спортом і фізкультурою підвищують неспецифічні фактори імунітету. Проте відомо також, що в період спортивної форми, тобто в період найбільшої фізичної повноцінності, спортсмени частіше застуджуються, легше хворіють на грип, ГРЗ, ангіни, більше хворіють фурункульозом і т. д.
Як показали Ст. А. Левандо і Р. Ю. Ташпулатов, гостра захворюваність у цей період зростає в 3,5 рази, причому у спортсменів знижуються фагоцитарна активність лейкоцитів, активність лізоциму крові і слини і ряд інших імунологічних показників. Очевидно, що на тлі високого рівня тренованості, який слід розглядати як своєрідне стресовий стан, відбувається зміна імунологічної реактивності, обумовлене зниженням опірності шкідливим впливам зовнішнього середовища. Це підтверджують дані американського вченого J. Jokl (1974), який експериментально показав, що стан імунобіологічної стійкості до інфекції з наростанням тренованості знижується.
Про це ж свідчать дані О. В. Бухаріна і співавт. (1970), згідно з яким між ступенем тренованості і рівнем гуморального імунітету існує зворотна залежність.
