Різноманітні соціально-етичні проблеми медицини лягли в основу відбулася 2-й Всесоюзній конференції з проблем медичної деонтології. Визначаючи основні завдання деонтології, учасники конференції виділили два провідних аспекту. З одного боку, це визначення й уточнення її загальних принципів, які знаходять відображення у кожної медичної дисципліни. Цей аспект передбачає встановлення і розвиток связен деонтології з проблемами медичної психології, соціології, етики, біології, генетики, теорії інформації. Інший аспект - визначення специфіки деонтологічних питань стосовно особливостей кожної спеціальності. Наголошувалося на тісний взаємозв'язок цих аспектів і їх безперервне єдність.
Основою практики деонтології для всієї системи охорони здоров'я є «Основи законодавства Союзу РСР про охорону здоров'я» та присяга лікаря Радянського Союзу. Вони є виразом справжнього радянського гуманізму, що дозволяє лікарям вдаватися до того чи іншого методу діагностики і лікування тільки там, де вони корисні хворому.
На конференції зверталося особливу увагу на поведінку керівника медичного закладу, професора, бо саме вони є прикладом для молоді, для своїх колег. Не можна забувати про повсякденної виховної роботи в колективах на всіх рівнях, в усіх організаційних ланках.
В поліклініці хворий чоловік приходить насамперед в реєстратуру. Значить, саме тут йому слід організувати привітну зустріч. У кабінеті лікаря не повинно створюватися психологічної перепони між ним і пацієнтом. Лікаря сьогодні доводиться використовувати безліч нових апаратів, приладів, способів лікування, методів оперативних втручань. До введення в практику всіх цих нововведень слід ставитися з обережністю. Лікарі зобов'язані запобігти навіть найменшу можливість експерименту на людині. Якщо ж мова йде про нових операціях, ліках, го вони повинні бути ретельно перевірені на тварин.
Одна з давніх заповідей лікування свідчить: «Віру в зцілення слід вселяти пацієнту». Цей принцип в наші дні отримав новий зміст. У нашій країні, де здоров'я народу - суспільне надбання, «фактор надії» стає дійсно потужним і необхідним засобом підвищення ефективності лікувальної роботи.
Однак при ясності цілі проблема далеко не однозначна і потребує глибокого дослідження. У своїй деонтологічні програмі кожен лікар повинен враховувати єдність організму і особистості, роль психічного початку походження, перебігу хвороби, ефективності лікування. Не можна відривати психогенне від соматогенного, психічного від соматичного, протиставляти їх. Ці два роду факторів і проявів хвороби можуть призвести до подібною симптоматикою. Дослідження останніх років переконливо показали, наскільки значному відсотку випадків хвороба будується на взаємовпливі нервово-психічного і соматичного. Можливо раннє виявлення лікарем істинного їх співвідношення, взаємодії на різних етапах хвороби має найважливіше значення для успіху терапії, профілактики ускладнень і переходу захворювання в хронічну форму.
Без знання особливостей особистості пацієнта лікарю важко розраховувати на його довіру, виробити оптимістичну установку на можливості лікування.
Складний питання про те, якою мірою допустимо інформувати хворого про його стан. Звичайно, в кожному випадку він повинен вирішуватися індивідуально, з урахуванням особистості хворого, прогнозу захворювання. Але безперечно, що поведінка замовчування - одна з серйозних деонтологічних помилок. Хворі, які не отримують належних відомостей від лікаря, починають збирати їх обхідним шляхом, часто інформація доходить до них в спотвореному вигляді, що загрожує психічним зривом, погіршує загальний перебіг хвороби. Саме від лікаря залежить правильна орієнтація хворого.
