Психіатрія - область клінічної медицини, що вивчає прояви, етіологію та патогенез психічних хвороб, їх попередження, лікування та організацію допомоги психічно хворим. Область дослідження психіатрії не обмежується психозами (так звана велика психіатрія), але поширюється на неврози (див.) і психопатії (див.) - так звана мала, або прикордонна, психіатрія. Психіатрія поділяється на загальну психіатрію (психопатологию), що вивчає симптоматологію психічних хвороб, і психіатрію приватну, що досліджує окремі психічні хвороби.
У викладанні курсу психіатрії ставиться завдання дати студентам необхідні теоретичні знання та практичні навички для розпізнавання хвороб і надання первинної лікарської допомоги хворим з розладами психіки.
Майбутній лікар незалежно від своєї спеціальності повинен знати, що він має справу з психічно здоровою чи хворою людиною. Якщо це психічно хворий, то слід вибрати необхідний для нього вид допомоги. З урахуванням психічного стану хворого має бути вирішено питання про форму психіатричної допомоги. Допомога може бути екстреної (введення ліків, направлення в стаціонар і т. д.) або у формі обґрунтованих рекомендацій.
Крім вирішення практичних лікувальних питань, в обов'язки лікаря, особливо гігієнічного профілю, входить проведення профілактичної роботи. Профілактика є однією з відмінних особливостей радянської медицини і відіграє важливу роль у боротьбі за здоров'я радянських людей. Ефективна профілактика веде до попередження не тільки психічних захворювань, але і різних форм соматичної патології, в походженні яких може мати значення емоційний стрес. Великий внесок у загально-медичну профілактику та психопрофілактику вносять загальна гігієна та психогігієна. Ці дисципліни, розробляючи відповідні проблеми, дають рекомендації щодо зміцнення фізичного і психічного здоров'я людей, що знижує ризик виникнення у них різних захворювань і сприяє гармонійному розвитку особистості.
У нашій країні широко і активно на загальнодержавному рівні здійснюються заходи з усунення різних шкідливостей, негативно діють на здоров'я людини. Ведеться боротьба проти забруднення навколишнього середовища, усуваються професійні шкідливості в умовах виробництва і т. д. В Радянському Союзі відсутні соціальні передумови, які могли б негативно впливати на здоров'я людей. Права радянських громадян на освіту, працю, безкоштовну кваліфіковану медичну допомогу та ін. гарантуються конституцією і регламентовані законами. Медична допомога, представлена всеосяжної загальної та спеціалізованими службами, що забезпечує виявлення, лікування хворих, а також спадкоємність в їх спостереженні.
Психіатрія як одна з великих медичних дисциплін включає в себе багато наукові і практичні проблеми. Однією з таких проблем, яка включає як теоретичні, так і практичні аспекти, є встановлення поширеності та форми прояви психічних розладів. Дані про поширеність психічних розладів та особливості їх прояву в населенні дають науково обґрунтований матеріал для планування психіатричної допомоги, з'ясування етіологічно значущих факторів, а також для розробки на їх основі ефективних заходів профілактики.
Психічні захворювання за своїм проявам неоднорідні. Оцінка поширеності їх окремих форм, проявів повинна проводитися на правильній методологічній основі. Відхід від цього принципу призводить до помилкових теоретичних і практичних висновків.
Радянські психіатри розглядають психічну хворобу як результат розлади діяльності головного мозку, що призводить до порушення здатності відображення і пізнання зовнішнього мирта, зміни самопочуття і свідомості своєї особистості. Порушення мозкової діяльності може виникнути під впливом зовнішніх (інфекції, інтоксикації, травми, порушення живлення мозку, психогенії і т. д.) або внутрішніх причин, дефектів метаболізму, дегенеративних процесів, обумовлених як фізіологічне, так і комплексом інших факторів. Внаслідок цього частково або повністю порушується поведінка і пристосування хворих до умов життя.
Порушення діяльності головного мозку у хворих за характером прояву і ступеня вираженості бувають різними і залежать від особливостей психічного захворювання, форми і стадії його перебігу. Так, при захворюваннях, що викликають глибоке розлад функції мозку, здатність до відображення та пізнання зовнішнього світу, як правило, не порушується, і психічні відхилення у хворих переважно проявляються у зміні самопочуття і труднощі соціальної адаптації. При захворюваннях, що супроводжуються більш глибоким ураженням діяльності мозку, цілком можуть змінюватися поведінку і установки хворого; у сприйнятті і усвідомленні навколишнього набувають визначальне значення хворобливі мотиви. Перша група захворювань носить назву прикордонних розладів, до яких відносяться головним чином неврози і психопатії. Вони займають проміжне положення між психічним здоров'ям і вираженими психічними розладами. Другу групу складають психози (в минулому хворих з такими розладами називали божевільними). Кожна з цих груп захворювань неоднорідна і включає різні захворювання, мають свою природу, особливості клініки та прогнозу.
Диференційоване визначення стану психічно хворих з урахуванням особливостей їх захворювання має велике значення. Цьому питанню було присвячено багато досліджень, на основі яких пропонувались різні класифікації психічних захворювань. Найбільш науково обґрунтованою була б класифікація, побудована за етіологічним принципом. Однак знання про походження більшості психічних захворювань ще недостатні, і в цілому систематика психічних захворювань будується на этиологическом, клінічному та інших засадах. Крім цього, на систему класифікації психічних захворювань впливають і загальні теоретичні установки, що панують на тому чи іншому етапі розвитку психіатрії. Радянські психіатри на відміну від багатьох зарубіжних вважають можливим систематизувати психічні захворювання, так само як і соматичні, на основі спільності етіології, патогенезу і клініки.
Вивчення окремих нозологічних одиниць у теоретичному і практичному відношенні становить предмет приватної психіатрії. Вивчення загальних особливостей психічних захворювань, приватних їх ознак (симптоми), окремих психопатологічних станів (комплекси симптомів - синдроми), патогенетичних механізмів психопатологічних розладів є завданням загальної психопатології. Дослідження психологічних закономірностей у формуванні психічних розладів становить предмет патопсихології.
Діагностична оцінка хворих проводиться на основі діючої міжнародної або національної класифікації психічних хвороб. При всій важливості отримання надійних даних про істинну поширеність психічних розладів у населення психіатри ними, на жаль, не мають. Це обставина залежить від ряду причин: психічно хворі, особливо з невираженими формами психічних розладів рідко звертаються за допомогою до лікарів-психіатрів. Причинами цього можуть бути відсутність критичного ставлення до свого стану, небажання бути на обліку у лікарів-психіатрів і т. д. Відсутні чіткі загальновизнані критерії відмежування ряду легких прикордонних форм психічних розладів від тих станів, які можуть бути в рамках психічної норми». До останніх можуть бути віднесені окремі характерологічні особливості людей, минущі легкі психічні порушення (субклінічні прояви). У зв'язку з цим дані про поширеність психічно хворих в населенні, які надходять, як правило, за результатами звернення хворих за стаціонарною або амбулаторною психіатричною допомогою, відрізняються великими коливаннями. Згідно з цими даними, від 10 до 20% населення потребує психіатричної допомоги. Дані про число хворих з вираженими психічними розладами (психозами) значно менше схильні до коливань і складають в середньому 1-3% від загального числа населення.
