Сучасна фармакологія виходить з того, що для лікувального впливу те чи інше ліки повинна мати певну кількісну величину. Будь-який лікувальний засіб має свою мінімальну, порогову дозу дії, за межами якої це дія припиняється. Гранична мінімальна концентрація лікарського засобу залежить не тільки від особливостей цього засобу, але і від характеру клітин і тканин, що піддаються його впливу.
Зараз повністю доведена неспроможність принципу гомеопатії, згідно з яким ефект від лікування ліками знаходиться у зворотній залежності від дози ліків, тобто ліки діє тим сильніше, чим менше його доза.
Гомеопатичний «закон» малих доз по суті ґрунтується на тому, що деякі ліки дійсно підсилюють свою дію при збільшенні їх розведення. Але при гомеопатичної величиною розведення (наприклад, 10-й, 30-й ступеня тощо) ця особливість деяких ліків проявитися не може. Застосовувані ліки в кращому випадку здатне надати лише психотерапевтичний вплив.
Причину того, що деякі речовини при певному розведенні посилюють свій лікувальний ефект, гомеопат Заксль, наприклад, бачив у дії невідомих, таємничих потойбічних сил.
Ганеман вважав, що сутність життя, здоров'я і хвороби непізнавана. Заперечуючи пізнаванності хвороби, він стверджував, що пізнання і лікуванню піддаються лише зовнішні її прояви, тобто симптоми. По суті гомеопатами медицина позбавлена якої-небудь активної ролі. Можна тільки спостерігати за дією ліків, застосовуваних у вкрай малих дозах. «Оскільки хвороба має характер не матеріальний, а динамічний (духовний.- Г. Ц.), остільки і лікування повинно полягати у впливі на організм духовними силами.
Гомеопатія відкидає не лише висновок, але й досвід. Вважаючи людський розум неспроможний робити висновки і виходити з видимим змінам організму про його внутрішньому стані, Ганеман відмовлявся від обстеження хворого» *.
З точки зору науки, ефект малих доз обумовлюється не дією якихось потойбічних сил, а залежить як від самого лікарської речовини, так і від фізіологічного, функціонального стану клітин, тканин, органів і організму хворого.
Деякі психосоматики також все більше тяжіють до релігійному поясненню сутності хвороби та здоров'я. Так, західнонімецький психосоматик Фр. Бюхнер стверджує, що гіпертонія, наприклад, це не просто індивідуальне захворювання, а хвороба XX століття, який підриває у людини релігійну віру і моральний спокій і тим самим сприяє виникненню даного захворювання.
Психосоматики Вейсзекер і Вісс у своїй книзі «Між медициною і філософією» (1957) говорять про «духовної сутності захворювань». Автори вважають, що багато захворювань породжуються «моральної бесчувственностью» людей. Моральна ж бездушність людей в свою чергу нібито залежить від падіння авторитету релігії, що спостерігається за останні роки.
Психосоматики спотворюють реальні факти. Справді, нервове напруження, різні негативні емоційні впливи сприяють виникненню гіпертонії та інших захворювань. Але причина подібної психоемоційної напруженості полягає не в руйнуванні релігійної віри, а в інших, суто земних сторони життя сучасної людини. Навпаки, глибока релігійність людини розхитує його психіку і нервову систему, паралізує волю людини, знижує його здатність боротися з хворобами, протистояти їм. Таким чином, викорінення релігійності не тільки не викликає захворювань, а, навпаки, зміцнює здоров'я людей, їх нервову систему.
