Величезний вплив на частоту гіпертензії надає спортивна спеціалізація (див. табл. 6) і, зокрема, характер фізичних вправ, що використовуються в тренуванні по тим чи іншим видам спорту [Вольнов Н. В., 1958]:
| Вид спорту | % | Вид спорту | % |
|---|---|---|---|
| Важка атлетика | 21,2 | ||
| Футбол | 16,6 | Легка атлетика | 10,6 |
| Волейбол | 15,6 | Велоспорт | 9,7 |
| Ковзанярський спорт | 14,2 | Бокс | 9,6 |
| Гребля | 13,6 | Баскетбол | 9,5 |
| Боротьба | 12,6 | Плавання | 9,1 |
| Лижний спорт | 11,6 | Гімнастика | 8,4 |
Порівняно низький відсоток осіб з гіпертензією серед боксерів, у яких слід було очікувати набагато більшого показника, що пояснюється великими вимогами, що не дозволяють спортсмену продовжувати спортивну діяльність, коли з'являються будь-які, навіть незначні відхилення у стані здоров'я. Підтвердженням цьому служить те обставина, що у всіх вікових групах відсоток боксерів з гіпертензією однаковий і спортивний стаж їх невеликий - лише у 1 % боксерів стаж виявився більше 10 років [Вольнов Н. В., 1958].
Звертає на себе увагу зниження числа спортсменів з гіпертензією у міру зростання спортивної кваліфікації. Так, якщо у спортсменів ІІІ розряду гіпертензія визначається у 12,5%, то у спортсменів I розряду і майстрів спорту - в 9,9 % випадків. Мабуть, це залежить від відсіву осіб з гіпертензією у міру зростання спортивної майстерності, а також від того, що при правильному і раціонально організованому тренувальному процесі артеріальний тиск, безсумнівно, нормалізується.
Частота гіпертензії у спортсменів і не займаються спортом залежить також від статі і віку. Гіпертензію у чоловіків виявляють в 3 рази частіше, ніж у жінок. Однак вона збільшується у чоловіків і жінок по-різному в залежності від віку. Так, якщо у віці від 15 до 17 років відсоток спортсменів з гіпертензією серед чоловіків становить 11,2 і збільшується до 30 років і старше тільки в 2 рази, то серед жінок у відповідних вікових групах цей показник дорівнює 4,3 % і 15,9 %, тобто збільшується майже в 3,5 рази [Вольнов Н. В., 1958].
Порівняно велике число спортсменів з гіпертензією, а також неоднорідність цієї групи дають підставу стверджувати, що питання про підвищеному артеріальному тиску у спортсменів є актуальним і кожен випадок вимагає спеціального аналізу, щоб вирішити, чи є гіпертензія проявом гіпертонічної хвороби або залежить тільки від гіперреактивності судинорухових центрів. Важливість правильної клінічної оцінки визначається тим, що в залежності від діагнозу має вирішуватися питання про допуск до занять спортом і ступеня фізичного навантаження. Крім того, при правильному діагнозі можна раціональним лікуванням запобігти розвиток гіпертонічної хвороби.
Таким чином, перед спортивним лікарем стоїть складна діагностична завдання. Велику роль у її вирішенні грають анамнез, з'ясування спадкової схильності і ретельне клінічне обстеження. При клінічному обстеженні слід звертати увагу на поєднання гіпертрофії лівого шлуночка з акцентом II тону на аорті (фізіологічна гіпертрофія зазвичай не супроводжується акцентом Ітона на аорті). Наявність відповідних змін судин очного дна, реакція на функціональну пробу дозволяють у ряді випадків поставити правильний діагноз. Однак іноді навіть ретельне клінічне обстеження не дає достатніх підстав для діагнозу. У цих випадках слід використовувати комплекс спеціальних проб.
