Потім було подолано ще одне із самих серйозних ускладнень - потрібно було запобігти згортанню крові в трубках, що сполучають штучну нирку з судинами хворого і всередині целофанових трубок самого апарату. Відомо, як легко згортається кров, якщо вона випливає з кровоносних судин. Згустки крові, потрапляючи в кров'яне русло, можуть закупорити судини життєво важливих органів і викликати важкі порушення, нерідко ведуть до смерті. Щоб уникнути цього, тепер хворому перед початком лікування вводять у кров гепарин, який позбавляє її здатності згущуватися. Крім того, дотичні з кров'ю частини приладу роблять з матеріалів, поверхня яких не змочується нею (хлорвініл і інші пластичні речовини) і уникають всякого роду «глухих кутів», в яких вона могла б застоюватися.
Щоб кров не потрапляли навіть самі дрібні згустки, перед трубкою, по якій кров повертається в судинну систему хворого, ставлять «пастку» з тонкої металевої сітки. Зазвичай тут міститься також і уловлювач бульбашок повітря, які могли залишитися непоміченими при попередньому заповненні приладу донорською кров'ю.
Щоб за час протікання через штучну нирку кров не охолола, в баку з диализирующим розчином автоматично підтримується температура, що відповідає температурі тіла.
Нарешті абсолютно необхідною вимогою є абсолютно надійне збереження стерильності всіх частин приладу, вміщуючих кров, тобто усунення всякої небезпеки попадання в неї мікробів.
Целофан легко переносить тривале кип'ятіння, вбиває мікробів, а з'єднувальні трубки апарату стерилізують в автоклаві. Розчин, у який занурена целофанова трубка, стерилізувати немає потреби: пори целофану не пропускають ні мікроби, ні вірусів.
Після тривалих пошуків встановлено також склад розчину, проти якого відбувається діаліз крові. Справа в тому, що для нормального існування всіх тканин тіла необхідні солі, що знаходяться в плазмі крові. Тому, щоб уникнути будь-якої втрати солей, розчин повинен містити солі натрію, калію, кальцію і магнію в тих же концентраціях, що і у крові.
Фосфорнокислі солі в розчин зазвичай не вводять, так як у хворого уремією поряд із затримкою азотистих шлаків зазвичай відбувається затримка фосфатів.
Крім того, розчин повинен володіти тією ж реакцією, тобто тією ж концентрацією вільних іонів водню, що і кров. Зсув цієї реакції як у кислу, так і в лужну сторону веде до ряду серйозних порушень. Збереження сталості реакції розчину досягається введенням в нього двовуглекислого натрію і безперервним пропусканням через нього бульбашок суміші вуглекислоти та кисню.
Щоб уникнути можливості надходження води в кров через целофанову трубку, осмотичний тиск розчину підвищують додаванням глюкози в більшій кількості, ніж вона міститься в крові. Все це лягло в основу конструкції сучасних моделей штучної нирки.
У чому ж полягають основні особливості штучної нирки порівняно з ниркою людини?
Погляньте на таблицю. Порівняння наведених у ній даних ще раз показує, що за принципом роботи було б більш правильно називати прилад, наприклад, апаратом для діалізу крові поза організмом, а не штучною ниркою.
