Показником такого накопичення азотистих шлаків, мірилом ступеня порушення ниркової функції для лікаря служать цифри так званого «залишкового азоту», тобто азоту, який виявляється при хімічному аналізі рідкої частини крові після осадження з неї білків. Цей азот входить до складу низькомолекулярних органічних сполук, зазвичай виводяться нирками з організму. У нормі кількість залишкового азоту в крові дорівнює 35-40 відсотків (тобто 35-40 міліграмах на 100 мл плазми крові).
Але повернемося до нашого хворого. Залишимо осторонь багато показників, що характеризують різкі зрушення в складі крові, і подивимося лише на цифру, що відноситься до залишкового азоту.
На бланку, отриманому з лабораторії, проставлена цифра 185 міліграм-процентів. Збільшення порівняно з нормою приблизно в 5 разів! Так ось чим пояснювалася картина глибокого самоотруєння організму, яка кинулася нам у вічі при огляді хворого.
Як же відбувається у нормі робота нирок, запобігає самоотруєння речовинами, постійно утворюються в організмі? Який характер хворобливих порушень в роботі нирок, які ведуть до уремії? Можна знайти які-небудь можливості для запобігання уремії шляхом штучного очищення крові від азотистих шлаків?
Для відповіді на ці питання нам доведеться звернутися спочатку до основ анатомії і фізіології нирок - дивно цих складних і тонких «приладів» нашого організму.
Нирки людини розташовані по обидва боки хребта в області попереку. Кожна нирка дорослої людини важить близько 150 грамів.
Так виглядає на розрізі нирки людини і її основні судини (артерія і вена).
Судинна система нирки, особливо її коркового шару, дуже складна і нагадує крону великого дерева.
На розрізі нирки видно, що вона складається з двох шарів: більш темного зовнішнього - кіркового шару і світлого - мозкового. Мозкова речовина нирки у вигляді своєрідних виступів (ниркових сосочків) заглиблений у ниркову миску - порожнину, наявну на спрямованою до хребта стороні нирки. Поверхня цих сосочків поцяткована численними дрібними отворами, за якими утворюється в нирках сеча потрапляє з ниркової миски в сечовід, а потім в сечовий міхур.
Для розуміння роботи нирки, крім видимого неозброєним оком її будови, потрібно добре уявляти собі і її мікроскопічну структуру.
При вивченні нирки під мікроскопом перш за все звертає на себе увагу тісний зв'язок її основних структурних елементів з кровоносною системою і велике своєрідність цієї судинної системи.
Ниркова артерія більше артерій інших органів людського тіла. Вона відходить безпосередньо від черевної аорти і, зайшовши в нирку, ділиться на кілька гілок, які проходять до кордону між мозковим і кірковим шаром. Тут гілки артерії вигинаються в напрямку цієї межі і віддають гонкие гілочки як у мозковій, так і у кірковий шар.
