Запровадження цього методу в клініку пов'язане з ім'ям голландського вченого Кольфа, який розробив перший апарат цього типу. Він же є і «хрещеним батьком» приладу, давши йому привившееся у науковій літературі назву «штучна нирка».
У 1944 році Кольф опублікував перші в історії науки результати лікування штучною ниркою трьох хворих з тяжкою уремією. Він переконливо довів безумовну ефективність штучної нирки, здатної видаляти з крові отруйні продукти азотистого обміну. Так, у однієї хворої діаліз крові за допомогою штучної нирки був застосований протягом 26 днів 12 разів (кожен раз тривалістю від 4 до 6 годин). При цьому за кожен сеанс виводилося від 24 до 35 грамів сечовини (приблизно стільки ж її виводять здорові нирки людини за добу). У двох інших хворих діаліз був застосований по одному разу. У одного з цих хворих кількість видаленої сечовини дорівнювало 32 грамам, а в іншого - близько 100 грамів! При цьому самопочуття хворих значно покращився. У них припинялося непритомність, нудота і блювота, з'являлося свідомість, відновлювався апетит і т. д. І все ж ці хворі померли. Встановлено, що смерть стала результатом глибоких незворотних (тобто не піддаються відновленню) уражень нирок, але ніяких шкідливих змін, які можна було б приписати дії нового методу лікування, виявлено не було.
Все це призвело Кольфа до висновку, який на той час здавався необґрунтовано оптимістичними: «...Ми вважаємо, що маємо можливість підтримувати життя хворих, що страждають уремією, до тих пір, поки у них є придатні для пункції (тобто для проколу і введення трубочок, що з'єднують судини з штучною ниркою) кровоносні судини. У разі гострої уремії це створює можливість регенерації (тобто відновлення) нирок за цей час...»
З часу повідомлення Кольфа пройшло більше десяти років. Ці роки повністю підтвердили правильність його висновку, зустрінутого в свій час з великим скептицизмом. Штучна нирка в даний час безперечно вийшла зі стадії експериментальних пошуків і твердо завоювала почесне місце в практиці лікувальної медицини.
Природно, що в початковому періоді роботи, поки вчені не були повністю впевнені в безпеці цього методу лікування, штучну нирку застосовували тільки безнадійним хворим (здавлення сечоводів раковою пухлиною, останні стадії кістозного переродження нирок, важкий пієлонефрит тощо). Смертність була в той час дуже високим. Однак ретельний аналіз кожного випадку все більш підтверджував висновки Кольфа про великий ефективності методу, що дає швидку розвантаження організму від азотистих шлаків та усуває явища уремії.
Найбільшим клінічним досвідом застосування штучної нирки в даний час володіє вже неодноразово згадуваний нами шведський вчений Альвалль (близько 300 хворих). Зокрема, Альвалль спостерігав двох хворих, у яких повністю припинилося виділення сечі. У одного з них життя підтримувалося штучною ниркою 45 днів, а у другого - 43 дні.
Великого успіху Альвалль досяг при лікуванні тяжкого ураження нирок - некрозу (омертвіння) ниркових канальців. При звичайних методах лікування смертність таких хворих у віці молодше 50 років досягає Р0 відсотків, а старші цього віку - близько 90 відсотків. Своєчасним застосуванням штучної нирки Альвалль врятував всіх хворих з цим захворюванням!
В даний час у всьому світі використовуються кілька десятків штучних нирок; вже є досвід лікування декількох сотень хворих.
Само собою зрозуміло, що, як і всякий інший метод лікування, штучна нирка може мати цінність лише при обґрунтованому застосуванні і при точному обліку меж можливостей цього методу.
Основним показанням до застосування штучної нирки є гостра ниркова недостатність, яка ще оборотна. Слід відразу ж сказати, що в даний час не можна і думати про можливість повної заміни цим апаратом нирок при тривалому і необоротному їх вимиканні.
Так виглядає апарат «штучна нирка».
