У таких випадках поряд з вираженим зниженням сприйняття високих топів, яке буває майже у всіх робочих шумних виробництв, відзначали зниження сприйняття і низьких тонів. Крива слуху по повітряній провідності (слуховий рельєф) нерідко представляється двосхилим. Зниження сприйняття низьких звуків буває, як відомо, іноді й у робітників, що зазнавали впливу глуму тільки через повітря. Однак це спостерігається частіше при різкій ступеня приглухуватості, в осіб з великим стажем роботи, коли патологічний процес охоплює майже всю равлика.
Експериментально-гістологічне дослідження Н. Ф. Попова, вироблене на одному із заводів, де у робітників було виявлено зниження сприйняття низьких звуків через повітря і кістка, представляє по новизні методики і переконливості отриманих даних особливий інтерес. Експеримент проведений на двох групах мишей; перша група містилася в клітці, яка перебувала на підставці, друга клітина була підвішена до пружини на тонкому дроті з метою виключити передачу вібрації підлоги. При гістологічному дослідженні внутрішнього вуха відмічено значне розходження в морфологічній картині. Руйнування нервового апарату верхнього завитка равлики виявлені тільки у групи мишей, клітина яких стояла на підлозі, т. е. які піддавалися вібрації. Зміни ж в основному завитку равлики були у обох груп мишей. Частота вібрації підлоги дорівнювала 31 кол/сек. Спектральний склад шуму містив тони 50 і 100 Гц і високі - 2000-3000 Гц. Однак при передачі через повітря низькі тони (50-100 Гц) не викликали змін у верхньому завитку у мишей, які перебували в підвішеній клітці; при передачі більш низьких вібрацій (16-32 Гц) через клітку, що знаходилася на підлозі, вони викликали поразку у верхньому завитку, хоча чутливість вуха до них набагато нижче, ніж до звуків 100 Гц.
Р. С. Трамбицкий та С. Л. Мінкіна (1935) у своїх дослідах з вібрацією підтвердили основні висновки Н. Ф. Попова. Подальші експериментальні дослідження, проведені на ряді виробництв (С. С. Труну-штейн та А. В. Кугаро, 1931), показали, що і при повному вимиканні повітряної провідності вібрація викликає руйнування у внутрішньому вусі. Захист експериментального тварини від впливу шуму через повітря, без повстяної ізоляції його від струсу тіла (вібрації) не захищає внутрішнє вухо від поразки (С. А. Винник, 1940).
Поряд з цим Н. Н. Лозанов (1929), Beck і Holzmann (1929) на основі своїх досліджень на виробництві заперечують роль струсу. За даними Н. Н. Лозанова, усунення впливу струсу не робить помітного впливу на пошкодження периферичного нейрона.
Негативні результати, одержані останніми авторами, мабуть, пояснюються недостатньою тривалістю досвіду, бо, як встановлено більшістю авторів, вплив струсу позначається досить повільно.
На основі виконаної в нашій країні великої дослідницької роботи IV Всесоюзний з'їзд оториноларингологів в 1935 р. розробив положення, які лягли в основу профілактики професійної приглухуватості. Новим і важливим у цих положеннях стало визнання шкідливої дії вібрації на орган слуху і на вестибулярний апарат, обґрунтування принципів професійного відбору осіб для роботи на галасливих підприємствах, визначення впливу запальних захворювань середнього вуха на розвиток професійної приглухуватості та ін Деякі висновки з'їзду зустрічали тоді заперечення з боку ряду авторів за кордоном. Зараз можна із задоволенням відзначити, що вони знаходять одностайне визнання у провідних отіатрів і гігієністів багатьох країн світу.
Проведені тоді в нашій країні дослідження привернули увагу зарубіжної отоларингології. Великими авторитетами в отиатрии та профпатології (Wittmaack, Peyser та ін) була дана висока оцінка робіт того періоду. Ці ж роботи знаходять високе визнання і зараз в монографіях і статтях, що вийшли в останні роки (Tavani, Chirlanda та ін).
