В лабораторії А. В. Тонких проводяться цікаві досліди по з'ясуванню ролі надниркових залоз у розвитку сну при подразненні гіпоталамуса. Виявляється, що при подразненні переднього або заднього відділів гіпоталамуса сон настає тільки у інтактних котів, а у кішок з попередньо денервированными наднирковими не настає сну. При подразненні інших областей гіпоталамуса ні в інтактних, ні у оперованих кішок (з денервацией надниркових залоз) сон не настає. Однак, якщо ввести адреналін кішкам з денервированными наднирковими залозами, у останніх настає сон.
На підставі цих досліджень висловлюється гіпотеза про механізм розвитку сну при подразненні гіпоталамуса. А. В. Тонких вважає, що подразнення гіпоталамуса викликає секрецію адреналіну наднирковими залозами, який з кров'ю приноситься в гіпотоламічної область і через дію на цю область викликає виділення гормонів гіпофіза, зокрема АКТГ.
Таким чином, у дослідженнях А. В. Тонких і її співробітників доведена важлива роль гормонального чинника у розвитку сну. Результати цих досліджень узгоджуються з уявленнями про сон як про активний процес розлитого внутрішнього гальмування у корі великих півкуль і нижніх відділів центральної нервової системи. Визнаючи вирішальну роль нервової системи у розвитку сну, творець вчення про сон В. П. Павлов підкреслював також і роль гуморального фактора в розвитку сну.
А. Н. Шеповальников (1965 р.) вивчав формування циклу неспання-сон в онтогенезі дитини.
Відомо, що послідовність стадій сну (A, B1, В2, С, D, Е) створює у дорослої людини певні цикли сну, які повторюються протягом ночі. За даними А. Н. Шеповальникова, у дітей раннього віку такої циклічності немає. На ЕЕГ сплячих дітей першого місяця життя виявляється лише стадія Е і парадоксальна стадія. У дітей починаючи з другого-третього місяця життя з'являється сигма-ритм з частотою 14 в 1 сек. і стадія D, яка має у них незрівнянно більшу тривалість, ніж у дорослих.
До особливостей сну у дітей одно-дворічного віку автор відносить велику тривалість стадії D, сигма-ритм у них поступається місце дельта-ритму; виникають характерні для стадії Е високоамплітудні хвилі, які поступово зменшуються, потім стають більш частими загальні рухові реакції та руху очей. У трирічної дитини в стані сну можна реєструвати стадії Д, Е і парадоксальну стадію, які за своїми характеристиками нагадують ті ж стадії у дорослих осіб.
Тільки у дітей 8-12 років цикл неспання-сон стає майже не відрізнятись від циклу дорослих. Істотна різниця спостерігається лише у електрографічної картині періоду переходу від неспання до сну, яка продовжує залишатися аж до статевого дозрівання.
В роботі В. І. Гохблит (1966 р.) встановлено, що сон в ранньому віці до реалізації пози стояння являє собою активний стан. У ранньому віці у тварин відсутні відмінності в особливостях електроенцефалограми в стані сну і неспання. Високоамплітудні повільні потенціали сну не виникають у цьому віці і при дії барбітуратів.
У ранньому віці відсутня перехідний стан дрімоти з типовими «веретенами» в електроенцефалограмі, відсутні також реакції залучення. Останнє було встановлено роздратуванням (з допомогою уживленого електрода) неспецифічних медіальних ядер зорових горбів.
І. в. Гохблит приходить до висновку, що виникнення справжнього сну пов'язане з дозріванням верхнього відділу ретикулярної формації стовбура мозку і медіальних ядер зорових горбів,
