Дослідження естрогенної насиченості організму
Для судження про гормональної насиченості організму жінок з постклимактерическими кровотечами було проведено спеціальне дослідження піхвових мазків, а також використані феномени кристалізації слизу і слини. Показники цих досліджень порівнювалися з результатами гістологічних досліджень зіскрібків ендометрію, узятих у цих же хворих.
Метод цитологічного дослідження піхвових мазків, як відомо, базується на вивченні слущившихся клітин слизової оболонки піхви і піхвової частини шийки матки. Циклічність змін клітинного складу вагінального вмісту у відповідності з статевим циклом була вивчена в експерименті Stockard і Papanicolaou (1917) та в клінічних умовах - Dierks (1927), Papanicolaou (1933), а потім А. П. Преображенським і співавт. (1947), М. Д. Аристом (1948, 1967), М. Р. Арсеньєвої (1963), Zinser (1961) та ін. Автори показали, що циклічні зміни слизової піхви, так само як і зміни цитологічної картини отторгшихся клітин піхвового вмісту у більшості випадків відповідають фазам менструального циклу і тим самим можуть побічно відображати функціональний стан жіночої статевої системи.
Разом з тим, думки про діагностичної цінності подібних досліджень для судження про гормональної насиченості організму жінок в менопаузі розходяться. Наприклад, даними М. Р. Арсеньєвої і співавт. (1960) показано, що існує певна залежність між характером піхвових мазків і тривалістю менопаузи; так, проліферативні типи мазків (IV і III) спостерігаються у 50% жінок з тривалістю менопаузи до 5 років. По мірі збільшення тривалості менопаузи проліферативні типи мазків зустрічаються все рідше, а I і II типи - все частіше (до 75-80%), .хотя добова екскреція естрогенів у деяких жінок з атрофічним типом мазків зберігається ще досить високою. Спостереження цих авторів, а також О. А. Карімової (1961), Е. М. Вихляевой (1966), Gronroos (1965) та ін. свідчать про те, що між цитологічної картиною піхвових мазків і величиною добової екскреції естрогенів у менопаузі досить часто відсутня відповідність. Суворої залежності між вмістом сумарних естрогенів у сечі і картиною піхвового мазка не виявили також К. Е. Гуртовий (1948), В. А. Мануйлова (1958), Н. А. Калантарова (1965), О. Н. Савченко (1967) та ін. Між тим, вивчаючи екскреції естрогенів і 17-кетостероїдів при клімактеричному синдромі, Е. М. Вихляева (1966) виявила у частини жінок в менопаузі відносно високі цифри змісту естрогенних гормонів в сечі. Автор вважає, що ці естрогени надниркового походження, так як за своїм біологічним властивостям вони відмінні від яєчникових. Цим автор пояснює, чому у жінок в менопаузі, незважаючи на виявлення значної кількості естрогенних гормонів (набагато перевершує вміст їх у жінок дітородного віку), за клінічними ознаками, 4 тому числі і цитології піхвового мазка, встановлюється явна естрогенна недостатність. Спостереження атрофії ендометрія при високому рівні естрогенів у сечі описали також А. Ф. Златман (1960), А. Н. Супрунова (1962), Bret і співавт. (1955) і ін
Атрофія ендометрію спостерігалася як при високому вмісті естрогенних гормонів у сечі, так і при дуже низькому (Н. А. Калантарова, 1965). З іншого боку, в ряді випадків при мінімальному виділення естрогенів гістологічне дослідження виявляло нормальну слизову оболонку матки без ознак атрофії. Наростання відсотка атрофічних мазків із збільшенням тривалості менопаузи спостерігали також De Allende і Orias (1950), Scheffey (1957), Masukawa (1960), Koss і Durfee (1961). У той же час Berger і Keller (1954), De Waard і Halewijn (1961) не могли відзначити помітного впливу тривалості менопаузи на збільшення відсотка атрофічних мазків.
В роботі О. Н. Савченко (1967) при визначенні естрогенів за методом Brown і поліхромним фарбування піхвових мазків була показана кореляція між середнім рівнем виділення естрогенів і ступенем проліферації або атрофії піхвового епітелію у жінок в менопаузі. Однак це відповідність було лише при розрахунку середніх величин, в кожному ж окремому спостереженні, особливо при одноразовому дослідженні мазків і естрогенів, його могло і не бути.
