Загальне стан хворий також повинно бути прийнято до уваги при призначенні антибіотиків. Особливо це відноситься до таких порушень стану, як анемія, недостатність функції печінки, нирок і ін При різко вираженій анемії слід проявити обережність при призначенні левоміцетину. Недостатність функції печінки і нирок обмежує, а у важких випадках виключає застосування антибіотиків, які мають гепатотоксичний (тетрацикліни) і нефротоксичну (тетрацикліни, мономіцин, ристоміцин) дією.
Антибіотики, найбільш часто застосовуються при післяпологової інфекції, можуть бути розподілені на п'ять основних груп: 1) пеніцилін і стрептоміцин; 2) тетрацикліни; 3) еритроміцин і олеандоміцин; 4) левоміцетин; 5) мономіцин і канаміцин.
Переважання серед збудників післяпологової інфекції штамів стафілококів, не чутливих або малочутливих до пеніциліну, призводить до того, що в ряді випадків застосування цього препарату не дає ефекту. Ефективність пеніциліну можна підвищити, використовуючи великі дози препарату або комбінуючи його з стрептоміцином. Великі дози пеніциліну (мега-дози) складають не менше 6 млн ОД на добу (призначається тільки натрієва сіль бензилпеніциліну). При застосуванні пеніциліну спільно зі стрептоміцином розширюється спектр антибактеріальної дії та посилюється (потенціюється) дію кожного антибіотика.
Пеніцилін зазвичай призначають у дозі 800 000 ОД на добу (по 100 000 ОД кожні 3 години), стрептоміцин - 1 г на добу (по 0,5 г кожні 12 годин). Препарат стрептопенициллин (стрептомициллин), що складається з суміші солей пеніциліну і стрептоміцину, застосовують у дозі 1 800 000 ОД на добу з загальною активністю 800 000 ОД солей бензилпеніциліну і 1 000 000 ОД солей стрептоміцину. Препарат вводять внутрішньом'язово по 900 000 ОД кожні 12 годин.
Великим внеском у сучасну хіміотерапію стало створення напівсинтетичних пеніцилінів, проявляють стійкість до пеніцилінази і діють на резистентні штами стафілококів (метицилін, оксацилін) або володіють широким спектром дії (ампіцилін).
Метицилін і оксацилін вводять внутрішньом'язово по 1-2 г кожні 4-6 годин. Ці препарати можна застосовувати внутрішньовенно. Оксацилін можна призначати внутрішньо у вигляді його кислотоустойчивости. Ампіцилін найчастіше застосовують всередину по 0,25-0,5 г кожні 6-8 годин. Для внутрішньом'язового і внутрішньовенного введення користуються натрієвою сіллю ампіциліну-по 0,5 г через 4-6 годин.
З препаратів групи тетрацикліну хлортетрациклін (біоміцин, ауреоміцин) в даний час застосовують порівняно рідко, так як він найбільш токсичний в порівнянні з іншими речовинами цього ряду. Зазвичай користуються террамицином (окситетрацик-ліном) і тетрацикліном.
Тераміцин (окситетрациклін) і тетрациклін призначають всередину в дозі 800-1000 мг на добу (по 200-350 мг через 6 годин). Для внутрішньом'язового введення рекомендується окситетрациклін у дозі 200 мг на добу (по 100 мг через 12 годин).
У тих випадках, коли необхідно швидко створити високу концентрацію препарату в крові і тканинах, вводять внутрішньовенно (повільно або крапельним способом) морфоціклін - синтетичне похідне тетрацикліну (по 0,15 г 2 рази на добу; у важких випадках по 0,15 г 3 рази на добу не більше 2-3 днів).
При необхідності підсилити дію комбінації пеніциліну і стрептоміцину або тетрацикліну рекомендується поєднувати їх з сульфаніламідними препаратами.
