Стрептоміцин повільно виводиться з організму новонародженого і може накопичуватися в ньому, тому слід уникати його призначення матерям. Диметилхлортетрациклин і еритроміцин-эстолат мають здатність накопичуватися в молочних залозах, виділення цих антибіотиків з молоком триває ще кілька днів після відміни препаратів і зникнення їх з крові матері (von Kobyletzki). Є спостереження, що концентрація еритроміцину-эстолата в молоці може бути в 40 разів вище, ніж в крові матері (von Kobyletzki). Пеніцилін, канаміцин, фурадонін і сульфаніламіди виділяються з молоком у незначній концентрації.
При проведенні лікування антибіотиками важливо пам'ятати, що в більшості випадків ці препарати роблять в тканинах бактеріостатичну дію. Це відноситься і до речовин, що володіють бактерицидними властивостями. Звідси випливає необхідність одночасно з застосуванням антибіотиків впливати на захисні, гуморальні і клітинні механізми організму, спрямовані на ліквідацію мікробів (бактерицидні властивості крові, фагоцитоз та інші).
Хіміотерапію слід обов'язково поєднувати з імунотерапією - специфічної (вакцини, сироватки) і неспецифічного (введення гамма-глобуліну, переливання крові, аутогемотерапія тощо). Важливе значення має дезінтоксикаційна та десенсибілізуюча терапія, а також вітамінотерапія. Вітаміни, особливо вітамін С і вітаміни групи В, не тільки відшкодовують дефіцит, викликаний самою хіміотерапією, але і сприяють зміцненню захисних сил організму.
В комплекс терапевтичних методів і засобів по підвищенню опірності організму входять також заходи, спрямовані на регулювання обміну речовин, який при важких формах післяпологової інфекції може бути значно порушений. Порушення його залежать від ряду причин: безпосередньої дії токсинів, що виділяються мікробами, і продуктів мікробного розпаду; розпаду тканин у вогнищі інфекції і впливу на обмін речовин як самого розпаду, так і токсичних продуктів його; розлади регуляції тепла (лихоманка); порушення функції выделительного апарату (головним чином нирок); порушення функції органів травлення (зниження секреції травних залоз).
При септичній інфекції виникають порушення всіх видів обміну речовин, які з розвитком захворювання ще більш збільшуються. Відбувається посилене згоряння вуглеводів і жирів із накопиченням недоокислених продуктів розпаду, підвищується білковий обмін (на 50-100% порівняно з нормою). Білковий розпад вдається компенсувати тільки до певної межі.
При тривалому перебігу захворювання виникає гіпопротеїнемія. Гіпопротеїнемія особливо виражена при септичних процесах, що супроводжуються значним утворенням ексудату (гнійний перитоніт).
Порушується кислотно-лужну рівновагу, знижується лужний резерв крові, виникає ацидоз, особливо різко виражений при анаеробної газової інфекції. При важких формах післяпологової інфекції, особливо пов'язаних з розвитком гострої ниркової недостатності (септичний шок, анаеробна газова інфекція, гострий гнійний перитоніт), настає різке розлад водного та електролітного обміну.
При наявності вираженої гіпопротеїнемії необхідні трансфузії крові, вливання плазми, введення альбуміну. При порушенні водного і електролітного обміну в організм слід внутрішньовенно ввести крапельним способом необхідну кількість води і солей.
