Максимальну обережність стосовно рухів потрібно проявляти при тромбофлебітах. В перші 4-6 днів від початку виникнення тромбофлебіту можна лише обережно проводити дихальну гімнастику, всі інші рухи виключаються. Неодмінною умовою ведення хворої тромбофлебітом є туге бинтування ніг еластичним бинтом.
Необхідність спокою пред'являє свої вимоги до лікарських маніпуляцій. Найбільшу небезпеку представляє внутрішнє дослідження. Не рекомендується робити внутрішнє дослідження раніше 6-8-го дня післяпологового періоду: воно не тільки небезпечно, але і марно, оскільки в більшості випадків в цей час ще немає виражених анатомічних змін за межами матки.
Внутрішнє дослідження треба виробляти самим дбайливим способом, особливо при обстеженні області придатків матки і верхнього відділу широких маткових зв'язок (початкова стадія ураження маткових труб є небезпека поширення інфекції на очеревину, а тромбофлебіти в системі pi. ovaricus - небезпеку генералізації інфекції).
Не слід проводити внутрішнє дослідження без крайньої необхідності при тромбофлебітах (небезпека макро - і мікроемболії).
Обережний підхід необхідний при всіх лікувальних процедурах (особливо при очищенні кишечника).
Важливе значення має особиста гігієна хворий: догляд за порожниною рота, шкірою, а також правильний туалет зовнішніх статевих органів.
Певне місце в лікуванні важкої післяпологової інфекції займає загальна медикаментозна терапія. Вона застосовується з метою: 1) підтримати діяльність життєво важливих органів і 2) усунути виражені небажані і обтяжливі симптоми (симптоматичне лікування).
Із засобів загальної медикаментозної терапії найчастіше призначають такі, які діють на серце, дихальний та судиноруховий центри. Важливо призначення препаратів заліза (при анемії).
В окремих випадках хірургічного лікування при післяпологової інфекції належить основна роль. Це відноситься насамперед до радикальних операцій, спрямованих на видалення вогнища інфекції при початковому перитоніті. В даний час робляться успішні спроби хірургічного лікування тромбофлебіту стегнової вени.
У більшості випадків хірургічне лікування післяпологової інфекції зводиться:
1) до діагностичним і лікувальним пункциям (діагностичні пункції при пельвиоперитонитах, перитонітах, параметритах, паранефритах);
2) до операцій з приводу гнійних скупчень в параметральной і паранефральній клітковині (при гнійних параметритах і паранефритах), в порожнині малого тазу (при пельвиоперитонитах), в плевральній порожнині (при емпієма);
3) до деяких хірургічних втручань при гнійному ураженні інших органів (артротомия, розтин гнійних паротитів тощо).
