Еритроміцин і схожий з ним за дії олеандоміцин є мало токсичними і ефективними антибіотиками (зокрема, щодо стафілококів). Найбільшою активністю володіє олеандоміцин. Еритроміцин призначають всередину в дозі 800-1000 мг на добу (по 200-250 мг через 6 годин), олеандоміцин - 750-1000 мг на добу (по 11/2-2 таблетки, що містять 125 мг антибіотика, через 6 годин). Для посилення дії еритроміцин і олеандоміцин комбінують з тетрациклінами. Досить ефективним є поєднання олеандоміцину з тетрацикліном (1 :2), що отримало назву «олететрин», «сигмамицин». Олететрин і сигмамицин приймають всередину (по 0,25 г 4-6 разів на добу); крім того, сигмамицин вводять внутрішньовенно (крапельним способом) по 0,5 г 2-3 рази на добу внутрішньом'язово по 0,1 г 2-3 рази на добу. У важких випадках післяпологової інфекції показано внутрішньовенне введення препарату.
Хлорамфенікол (левоміцетин) є досить ефективним засобом, особливо при інфекції сечових органів, так як він виводиться з організму головним чином з сечею. При післяродових захворювань препарат призначають найчастіше у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій («хлороцид», «хлоронитрин» по 1-2 г 2-3 рази на добу).
Мономіцин і канаміцин застосовують переважно у випадках тяжкої післяпологової інфекції. Користування ними вимагає великої обережності через їх ототоксичної та нефротоксичної дії.
Поряд з антибіотиками є дві великі групи хіміопрепаратів, мають виражену антибактеріальну дію, - похідні нітрофурану і сульфаніламіди. Похідні нітрофурану особливо ефективні при інфекції сечових шляхів. З цих препаратів привертає до себе увагу фурагін, який ефективний відносно грампозитивних і грамнегативних мікробів і діє також на штами, стійкі до антибіотиків і сульфаніламідів. Препарат приймають внутрішньо у дозі 0,1-0,2 г 2-3 рази в день.
З сульфаніламідів все більшого значення набувають препарати тривалої дії (сульфапиридазин, спофадазин, сульфадиметоксин, мадрибон та ін). Терапевтична концентрація після прийому цих препаратів створюється в організмі порівняно швидко, а знижується повільно. Препарати призначають у перший день по 1-2 г (в один або два прийоми), потім по 0,5-1 г 1 раз на день.
Серйозною небезпекою при антибактеріальної терапії є можливість розвитку кандидамикоза і особливо кандидасепсиса. У зв'язку з цим рекомендується з початку антибактеріальної терапії застосовувати протигрибкові препарати - ністатин, леворин, декамин.
При лікуванні антибактеріальними препаратами годуючих матерів слід враховувати, що препарати проникають в молочні залози і можливе накопичення їх там і виділення в певних концентраціях з молоком. Найбільш високій концентрації в молоці досягає стрептоміцин (до 100% концентрації в крові матері). Відносно високим є вміст у молоці тетрациклінів (50-100% концентрації в крові матері), циклосерину (50-75%), еритроміцину (50%) і левоміцетину (до 50%). При такій концентрації антибіотиків дитина одержує з молоком матері приблизно 5-10% середньої терапевтичної дози. Такі малі дози антибіотиків, отримані дитиною, в окремих випадках можуть сприяти виникненню в його організмі резистентних до антибіотиків штамів збудників. Підвищеної уваги заслуговують стрептоміцин, диметилхлортетрациклин і еритроміцин-эстолат, особливо якщо врахувати, що перші два препарати мають виражену токсичну дію.
