Однак при оцінці отриманих результатів за гемодіалізу у дітей необхідно враховувати, що за даними ЕАГТ (1972) тільки 6 дітей перебували на лікуванні більше 3 років, і тільки 2 - більше 4 років. Гемодіаліз є, як правило, етаном, за яким слід трансплантація нирки, але у дітей гемодіаліз бажано проводити протягом максимально тривалого часу, враховуючи більш сприятливі результати трансплантації у більш старших дітей. В даний час можливо проводити гемодіаліз за допомогою спеціального шунта навіть дітям з вагою 3 кг (Cameron, 1973). Starzi та ін (1966) вперше повідомили про можливості трансплантації нирки дітям. До 1971 р. в США трансплантація нирки проведено більш ніж 200 дітей, а в Європі - 102 дітям у віці до 15 років (Cameron, 1973). Дані про вік дітей, які зазнали діалізу або трансплантації, представлені на рис. 98 (по Scharer та ін, 1972).
Рис. 98. Розподіл за віком дітей з ХНН, яким проводили гемодіаліз або трансплантація. Пояснення в тексті.
В даний час вже є можливість оцінити результати трансплантації нирок у дітей. Так, за зведеними даними ЕАГТ до 1971 р. (Scharer та ін, 1972), трансплантація нирки була проведена 53 дітям, у 10 з них вона проводилася повторно. При первинній трансплантації нирки хворі вижили через 1, 2, 3 роки відповідно у 60%, 55% і 38%, а при повторній - у 85%, 70% і 53%.
За сумарними даними (Barnes та ін, 1972) через два роки після трансплантації трупної нирки в США живуть 44,5% дітей при цьому, якщо в момент втручання було 0-5 років, живуть 42,5%, 6-10 років -45,2% і 11-20 років-58,2%. Функціонував трансплантат у зазначених вікових групах через два роки відповідно до 25,8%, 36,3%, 40,9%. Ці ж автори повідомили про результати трансплантації нирки від живих людей (частіше всього матерів). Через два роки жили 30% дітей, яким проведена пересадка нирки у віці 0-5 років (всього 5 хворих), у віці 6-10 років - 75,3% (51 хворий) і 11-20 років -67,8% (451 хворий). В цей же час функціонував трансплантат в різних вікових групах відповідно 30%, 66% та 58,9%.
Як вже зазначалося, до цього часу трансплантація нирок порівняно рідко проводилася грудним дітям. Найбільш тривало живе (13 міс.) після трансплантації нирки дівчинка 9 місяців (Cerilli та ін, 1972). Проте взагалі вижило тільки 9 з 26 реципієнтів, що показує порівняно малоудовлетворительные результати лікування уремії грудних дітей. Однак Mauer та ін. (1974) при трансплантації нирки 13 дітям у віці 1-5 років (середній вік - 3 р. і 6 міс.) відзначили, що результати лікування у цих хворих були не гірше, ніж в інших вікових групах.
Результати, досягнуті при трансплантації трупних нирок у дітей, не гірше, ніж у дорослих, проте половина дітей гине після пересадки нирки протягом 3 років (Cameron, 1973).
На закінчення можна відзначити, що найбільші успіхи досягнуті при пересадці нирки від «сімейного» донора, але все ж таки навіть ця група хворих за термінами виживання гірше, ніж у дітей, яким проводиться регулярний гемодіаліз. Поки не буде з'ясовано, скільки дітей може жити 5-10 років, отримуючи гемодіаліз - повторні трансплантації нирки, не слід широко проводити трансплантації нирки дуже маленьким дітям. Cameron (1973) вважає, що лікування цієї групи хворих незабаром буде проводитися більш часто.
Вже зараз результати терапії дітей з ХНН значно краще, ніж при лікуванні хворих зі злоякісними пухлинами і лейкози. Враховуючи, що за короткий термін досягнуті великі успіхи в лікуванні дітей з термінальною фазою уремії, можна сподіватися, що в майбутньому вдасться досягти ще кращих результатів, особливо у великих, добре оснащених центрах гемодіалізу та трансплантації нирки.
