Вищезазначене змушує при раку шлунка застосовувати такі операції, які були б найменш небезпечними і в той же час забезпечували можливість найбільшою радикальності.
З цієї точки зору найменш придатною потрібно вважати резекцію, виконану за способом Б-I. По-перше, можливість необхідно широкого видалення шлунка при цій операції обмежується тим, що потрібно залишити достатньо велику куксу шлунка для того, щоб її можна було б вільно і без всякого натягу у всіх випадках з'єднати з культею дванадцятипалої кишки. Якщо ж взяти до уваги досить часту необхідність видалення і ділянки кишки, то це виявляється здійсненним далеко не завжди, через що деякі хірурги [Свинкин В. К., 1961; Шалімов А. А., Саєнко В. Ф., 1972] при високій резекції вважають за необхідне спеціально мобілізувати куксу шлунка шляхом розсічення діафрагмально-селезінкової зв'язки і відділення селезінки від діафрагми і спеціально мобілізувати дванадцятипалу кишку по Кохеру. Це значно ускладнює операцію і підвищує операційний ризик. Хірурги, які не застосовують таку мобілізацію, в якомусь числі випадків або виробляють занадто економну резекцію, не забезпечує достатньої радикальності, або змушені накладати анастомоз при наявності надмірного натягу зшиваються органів, що може зумовити неспроможність швів анастомозу.
Таким чином, резекція за Б-I забезпечує менші можливості досить великого видалення шлунку і пов'язана з більшою небезпекою, ніж операція по Б-Та, при якій резекція завжди може бути здійснена необхідно великих розмірах і співустя завжди може бути накладено без всякого натягу. Сама по собі резекція по Б-1 призводить до більшої післяопераційної летальності. Наприклад, за даними Інституту швидкої допомоги ім. Скліфосовського [Арапов Д. А., 1961], що мав у СРСР найбільший досвід шлункової хірургії, після резекції з приводу доброякісних захворювань шлунка, летальність при використанні способу Б-1 виявилася вдвічі більшою, ніж при використанні другого способу. Відповідно - 4 і 2%. Представляти тут дані про порівняння результатів застосування цих способів при раку ми не вважаємо за доцільне, оскільки вони непорівнянні. Навіть найпалкіші прихильники Б-1 у всіх найбільш важких випадках користуються другим способом і безсумнівно, що результати тут залежать не стільки від способу, скільки від тяжкості самого поразки.
Виконуючи операцію по Б-I, хірург думає не тільки про необхідність ширше видалити шлунок, але і про те, щоб створити умови, більш сприятливі для накладення анастомозу. Останнє легко може стати причиною похибок щодо радикальності виконаної операції. Це, безсумнівно, позначається на віддалених результатах операції. Наприклад, Ю. І. Юдаєв з співавт. (1966), застосовуючи резекцію за способом Б-I лише в найбільш сприятливих з онкологічної точки зору випадках ракового ураження шлунка, отримали такі ж віддалені результати, як і після резекції за Б-П, яку вони виконували в самих несприятливих випадках. Наприклад, при всіх дифузно-інфільтративних раках, що дають, як відомо, самі погані віддалені результати.
Крім того, яких-небудь особливих переваг в існуванні хворих, які можна було б пояснити особливостями конструкції анастомозу за Б-I, не виявляється. На 10 000 резекцій шлунка, проведених в Інституті швидкої допомоги ім. Скліфосовського [Петров Б. А., 1963], не виявлено різниці в стані хворих у віддалені терміни після операції по способам Б-I і Б-П. В клініці Мейо [Уолтері У., 1962] 914 хворих, обстежених у віддалені терміни, відмінні результати після резекції за Б-I спостерігалися в 88, а після резекції за Б-П - у 92%.
Як було сказано, перша резекція шлунка була здійснена за способом Більрот I, і в посібниках попередніх років головне місце зазвичай відводилося опису цього способу, а про операції за Більрот II згадувалося як про захід, показаному лише тоді, коли операція на Більрот I не здійсненна. Таким чином, спосіб Б-I протягом багатьох років вважався способом вибору.
