Така затримка їжі ні з яких позицій виправдана бути не може. Також не виправдані спроби створення різних ерзац-шлунків з кишки.
Сама ідея відновлення резервуарної функції шлунка шляхом кишкової пластики абсурдна. Якщо відкинути всі ті численні домисли, якими намагаються довести необхідність цього, а подивитися на все тверезо, то нічого, крім почуття глибокого здивування ця ідея викликати не може. Адже для запобігання швидкого надходження їжі в кишку її пропонують направляти в кишку (!), оскільки «резервуар» виготовляється з тієї ж самої кишки, яку згідно з основною ідеєю» операції потрібно охороняти від надходження в неї їжі. Це безглуздість.
По-друге, помилкове уявлення про необхідність збереження дуоденального пасажу. Насамперед слід врахувати, що нормальна травна діяльність ГПДС відбувається тоді, коли в дванадцятипалу кишку надходить вже значно переварена їжа в шлунку кисла їжа. Якщо вводити в дванадцятипалу кишку не переварену в шлунку їжу, то згідно з даними фізіології, секреторна діяльність ГПДС пригнічується [Нервово-гуморальна регуляції..., 1935]. Отже, думка про доцільність збереження при гастроэктомии (часткової або тотальної) дуоденального пасажу не переконливо, так як при цьому в дванадцятипалу кишку буде надходити не зазнала впливу шлункового соку їжа.
Хибною є думка і про те, що надходження їжі безпосередньо в худу кишку, минаючи дванадцятипалу, призводить до припинення секреції ГПДС. Як відомо з фізіології, секреторна діяльність ГПДС порушується не тільки при подразненні дванадцятипалої кишки, але в рівній мірі і при подразненні верхнього відділу тонкої кишки. Отже, прагнення будь-якою ціною направити їжу зі шлунка в дванадцятипалу кишку абсолютно не виправдано.
Численні дослідження показують, що після резекції за Б-П, якщо вона правильно виконана, секреція ГПДС не тільки не знижується, але компенсаторно збільшується досить значно. Це особливо наочно показує проведені у хворих з резецированным по Б-П шлунком дослідження функції печінки, підшлункової залози, жовчного міхура та дванадцятипалої кишки [Русанов А. А. та ін, 1968, 1971].
Наявність вираженого зв'язку між рецепторним апаратом тонкої кишки і ГПДС у хворих, які перенесли резекцію шлунка за Б-П, є дуже сприятливим моментом, визначальним у них можливість достатнього травлення. Разом з тим, цей же момент при кишкової пластики грає, безсумнівно, негативну роль, оскільки обумовлює передчасну і неадекватну діяльність секреторного апарату ГПДС. Тут надходження їжі з кукси шлунка у тонкокишкову вставку негайно викликає роздратування її слизової оболонки, що призводить до порушення діяльності ГПДС вже тоді, коли їжа в дванадцятипалу кишку ще не надійшла.
У зв'язку з цим виділення травних соків у дванадцятипалу кишку відбувається даремно, тоді, коли їжа знаходиться ще у вставці, в якій вона може затримуватися на дуже тривалий термін.
Як видно, думка про доцільність цього заходу стало результатом однобічного підходу до вирішення питання. Прагнучи відновити після резекції шлунка порядок просування їжі по шлунково-кишковому тракту, найбільш близький до норми, автори не враховували того, що резекція шлунка майже повністю припиняє шлункову секрецію, що абсолютно змінює умови травлення. Природно, що такий метафізичний підхід не міг призвести до позитивних результатів.
