Таким чином, створення кишкової вставки, всупереч думці А. А. Бусалова і Ю. Т. Комаровського (1966), аж ніяк не може вважатися заходом, «відновлює потоптану хірургом фізіологію». Разом з тим безсумнівно, що кишкова пластика робить резекцію, а тим більше екстирпацію шлунка більш важкою операцією. А. В. Андросов (1968) з 78 оперованих таким способом хворих втратив 14 осіб, В. Р. Борисов (1962) з 30 - 9, Д. В. Помосов (1962) з 30 - 5 і т. д.
Правда, деякі хірурги повідомляють про мізерно малої смертності при цій операції, а деякі і взагалі не втратили жодного хворого. Але все-таки треба думати, що такі результати можливі лише в окремих, особливо обдарованих хірургів або у тих, хто зробив лише кілька таких операцій. Відомо, що летальність навіть після звичайної резекції при неускладненій виразці, згідно з даними літератури, досить відчутна, а при раку вона взагалі змушує бажати багато кращого. Прагнення довести, що кишкова пластика не ускладнює операцію і не робить її більш важкою, виглядає несерйозно.
Безсумнівно, що операційний ризик при интестинальной пластиці більше, ніж при звичайній резекції шлунка хоча б тому, що тут необхідно накладення не одного, а мінімум - 3 анастомозів. Крім того, тут можливий некроз трансплантата, що є не настільки рідкісним ускладненням.
І навряд чи це збільшення операційного ризику можна виправдати надіями на поліпшення віддалених результатів. А як показують дані
літератури, надії ці дуже мало обгрунтовані. Застосування интестинальной пластики зовсім не гарантує від розвитку в пізні терміни таких ускладнень як демпінг-синдром, синдром малого шлунка, гіпоглікемічний синдром і т. д.
Наприклад, В. Л. Ротков і Н. М. Скутельский (1965) з 60 хворих, яким була виконана еюногастропластика, зазначили у віддалений період болю - у 9, диспепсичні явища - у 8, проноси - у 4, синдром малого шлунка - у 9, демпінг-синдром - у 3, гіпоглікемічний синдром - у 8. По А. В. Резніченко (1963) із 70 таких хворих демпінг-синдром розвинувся у 9. Приблизно такі ж результати повідомляють і інші автори.
Таким чином, гастроінтестинальна пластику фізіологічно не обґрунтована і практично - її результати зовсім не коштують тих ускладнень операції, які тут необхідні, і того підвищення операційного ризику, до якого вони ведуть. Застосовувати її не слід ні після часткової, ні після тотальної гастроэктомии.
Зараз з задоволенням можна відзначити, що гастроінтестинальна пластику отримала заслужену оцінку. Думка про непридатність її, по суті, стає загальновизнаним і прихильники цієї шкідливої операції все рідше нагадують про її існування.
