Головні завдання по вихованню молодшого шкільного віку (8-12 років) та шляхи їх плідного рішення визначаються більш високим рівнем фізичного та психічного розвитку цієї категорії дітей порівняно з дошкільнятами. Поряд із зміцненням опорно-рухового апарату і подальшим розвитком нервової системи удосконалюється не тільки руховий акт в цілому, але і більш тонкі рухи пальців рук. З'являється можливість володіти найпростішими інструментами - ножицями, пилкою, молотком, іншими словами, виникають умови для виховання трудових навичок. Поступове навчання правилам користування більш складними інструментами багато в чому сприяє вдосконаленню рухової функції.
Надаючи важливе значення придбання трудових навичок, батьки сприяють розвитку мовлення. Праця і мова нерозривно пов'язані між собою. Не випадково при захворюваннях головного мозку порушення рухової функції правої (провідною) руки супроводжується порушенням мови: їх мозкові центри становлять єдину анатомо-фізіологічну структуру.
Разом з розвитком мови вдосконалюються розумові здібності школяра. Його поведінка все більшою мірою підпорядковується не стільки особистими уподобаннями і потребам, скільки загальним інтересам однолітків, класу, загону. Батьки і педагоги повинні надавати у цей час більше уваги формуванню почуття колективізму і розвитку доброзичливих товариських відносин. При такому підході рано відкриваються шляхи для дружби, для правильного виховання духовного світу дитини, звільненого від вузькоособистих, обивательських інтересів. Безкорислива дружба молодшого школяра, підтримана і спрямована на правильному шляху старшими,- першооснова морального обличчя дитини, здатного заради одного вже в ранні роки поступитися своїми інтересами.
Сприяючи розвитку почуття товариства, а також глибокої поваги і любові до батьків, педагогів і старшим, батьки тим самим прищеплюють нові якості, які в подальшому допоможуть виробити хлопчикові повагу до дівчинки. Звичка поважати і захищати дівчинку від кривдників з часом переростає у повагу, дружбу і любов до дівчини, жінки, матері.
З чого складається статеве виховання дітей молодшого шкільного віку, вірніше, які завдання повинні бути вирішені в процесі його? Які знання треба прищепити батькам і через них дітям?
І тут в центрі уваги батьків будуть питання особистої та статевої гігієни дівчаток і хлопчиків з урахуванням їх анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей. Батьки повинні попередити формування хибних навиків і звичок, сприяти вихованню почуття прекрасного, здорових товариських стосунків між хлопчиками і дівчатками, тобто сприяти поступовому формуванню здорової соціальної особистості, широко використовуючи для цієї мети особистий приклад.
Завдяки високорозвиненій схильності дітей молодшого шкільного віку до наслідування вони з притаманною їм безпосередністю сприймають і копіюють поведінку дорослих: наприклад, виконують з батьками комплекс вправ ранкової гімнастики; займаються грою в шахи, читанням, малюванням або грають в карти; прагнуть до літературного вираження своїх думок або сваряться.
Всякі асоціальні і неморальні вчинки, грубість батьків, нехтування ними санітарно-гігієнічними та етичними нормами поведінки негайно зроблять негативний вплив на моральний вигляд дитини, визначать у нього на багато років нездорові інтереси. Причиною тому є невгамовна дитяча фантазія, підвищена вразливість, схильність до наслідування. Не можна забувати, що деякі форми дитячого наслідування носять безумовний, або вроджений характер.
У молодших школярів змінюється чуттєве сприйняття навколишнього світу: наївна емоційна безпосередність поступово поступається місце вміння стримувати, а часом приховувати свої емоційні почуття, особливо сексуально обумовлені. Знову виникають чуттєві переживання дитини можуть знаходити своє відображення в особливостях поведінки, малюнках, іграх, питання, які діти ставлять перед батьками і старшими.
Тому, якщо дорослі стають свідками непристойних малюнків, ігор сексуального характеру або інших подібних фактів, вони повинні знати, що в основі такої поведінки дітей лежить не випадковий фактор.
