Людина вдихає повітря, що містить 20,94 % кисню і 0,03 % вуглекислого газу, а видихає повітря, в якому кисню 16,2 %, а CO2 4 %. Неважко розрахувати, що за хвилину в спокої людина поглинає 250 мл кисню і виділяє 200 мл вуглекислого газу. За добу його виділяється навіть у стані спокою понад 300 літрів. Механізми, що сприяють його видалення, дуже цікаві.
Ми говорили, що кров переносить великі кількості CO2 завдяки наявності в ній речовин типу соди. Вуглекислий газ при з'єднанні з водою дає вугільну кислоту (тому його називають вугільним ангідридом); у вигляді солей цієї кислоти він і переноситься. У тканинах, де його багато, реакція йде в бік утворення вугільної кислоти. В легких ж це з'єднання, будучи неміцним, розпадається, тобто реакція йде в бік звільнення вуглекислого газу. Однак при всій її неміцність вугільна кислота розпадається в 2000 разів повільніше, ніж це потрібно для віддачі вуглекислого газу швидко проносящейся повз альвеол кров'ю. Як організм виходить з цього положення? Виявилося, що на допомогу приходить спеціальний фермент, названий карбоангідразою. Назва походить від найменування того субстрату, з яким пов'язана дія ферменту, тобто вугільного ангідриду (від лат. carbo - вугілля). Взагалі ферментів дають назву шляхом додавання закінчення «аза» до найменування того речовини, на яке впливає фермент.
Як всі ферменти, карбоангідраза лише прискорює реакцію, яка йде і без неї, але більш повільно. Тому в тканинах прискорюється процес утворення вугільної кислоти, а в легенях процес розпаду її.
