До теперішнього часу не склалося єдиної точки зору на причини і механізм розвитку ожиріння. Однак ожиріння завжди пов'язували насамперед з переїданням, тобто з аліментарним фактором. Ця думка підтримується і обґрунтовується явною позитивною кореляцією між збільшенням середнього харчового бюджету сім'ї в розвинених країнах і наростанням числа осіб, що страждають ожирінням.
Зниження рухової активності, гіподинамія та зниження енерговитрат теж часто відіграють важливу, хоча і не основну роль в розвитку ожиріння. Проте в більшості випадків сама по собі навіть значна фізичне навантаження без дієти ніколи не призводить до схуднення.
Соціальні чинники теж відіграють певну роль в розвитку ожиріння, але опосередковано, через харчування. У розвинених країнах їжа часто виконує роль заохочення (ласощі), чому сприяє доступність їжі, особливо вуглеводної. Часто в силу звички, як данина умовностей, люди їдять безконтрольно, не відчуваючи голоду. Іноді їжа стає, на жаль, еквівалентом батьківської любові і ласки.
Тим не менш аліментарна теорія не може пояснити ряд експериментальних і клінічних спостережень над певними групами людей і тварин, які отримували однакові кількості їжі і фізичне навантаження. Однак частина з них зберігали надлишкову масу тіла, частина худнули, а деякі навіть повнішали (за досить суворому контролі) [Miller, Parsonage, 1975]. Аналогічні групи, мабуть, можна виділити і популяційних дослідженнях. Все це говорить про роль конституції в надмірному накопиченні поживних речовин і розвитку ожиріння. Вивчення родоводів хворих ожирінням вказує на аутосомно-домінантну передачу даного варіанту конституції. Визначити значення спадкового, конституціонального і аліментарного факторів можна тільки при докладному їх порівняльному аналізі з приведенням фактичного матеріалу.
