Однак у перерахованих дієтах вибір білкових продуктів носив випадковий характер; не враховувалася характеристика білка, біологічна цінність амінокислот і кількісні їх взаємовідносини. Тривале застосування подібних дієт могло призвести до виснаження білкових резервів організму, що, можливо, і зумовило короткий строк (не більше 6 місяців) проведених спостережень. Більш перспективним тому представляються для тривалого вживання дієти, засновані на більш ретельному виборі якісного складу білка. В їх основу лягли дослідження Rose та ін. (1956), які, використовуючи сечовину, мічену по азоту, виявили при годуванні щурів незамінними синтетичними амінокислотами і сечовиною утилізацію останньої для синтезу амінокислот організму. Folin (1905) показав у спостереженнях над здоровими людьми значне зменшення виділення азоту з сечею поряд зі зниженням концентрації сечовини та індолу в сироватці крові при неизменившейся концентрації креатиніну при призначенні дієти, що містить 400 г чистого крохмалю і 300 г вершкового масла, тобто застосування дієти сприяло засвоєнню азоту крові для потреб організму і синтезу його власних білків. Цей процес значно зростає при білково-вітамінного стані організму.
Подібні результати отримали у здорових людей і хворих з нирковою недостатністю при використанні меченной по азоту сечовини Rose і Dekker (1956). На «вільної» дієті азот сечовини погано включався в білки плазми, і засвоєння його було незначним у здорових і ще більш низьким у хворих. У той же час на тлі низкобелкового харчування утилізація екзогенно вводиться сечовини збільшувалася, причому мічений азот виявлявся переважно в незамінних амінокислотах.
Можливість реутилізації азоту сечовини призвела італійського вченого Giordano (1961) до думки про використання ендогенної сечовини у хворих з уремією анаболической метою - синтезу білків організму. Перша запропонована ним для лікування хворих на хронічну ниркову недостатність з азотемією дієта містила тільки суміш 8 незамінних амінокислот (8,5 г білка) з жиром, крохмалем і тростинним цукром і готувалася у вигляді пудингу, давалася хворому 3-4 рази в день. Кількість жиру і вуглеводів підбиралося таким чином, щоб калорійність добового раціону була не менше 2400 калорій. При застосуванні цієї дієти у 6 хворих на хронічну ниркову недостатність з азотемією Giordano спостерігав у всіх випадках, навіть при виразних клінічних симптомів уремії, поліпшення самопочуття і стану хворих, а також зменшення ступеня азотемії. У 5 з цих хворих азотистий баланс, колишній раніше негативним, став позитивним.
Надалі Giordano (1964) запропонував використовувати описану дієту, містила незамінні амінокислоти, лише як перший етап лікування ниркової недостатності для реутилізації сечовини, що накопичується в організмі хворих. Через три тижні після початку лікування хворих (за умови значного зниження або нормалізації рівня сечовини в сироватці крові) переводили на низкобелковую дієту з вмістом 24 г білка в добовому раціоні. В якості білка використовувалися головним чином молочні продукти і яєчний жовток.
Giordano при лікуванні 8 хворих хронічною нирковою недостатністю зазначеної низкобелковой дієтою відзначив покращення клінічного перебігу уремії, падіння рівня сечовини у сироватці крові і у більшості хворих поява позитивного азотистого балансу. Позитивний ефект був відсутній тільки у хворих зі значними електролітними порушеннями і кліренсом сечовини менше 2,5-3,0 мл/хв.
Поряд з позитивною дією вищеописаною дієти виявилося, що у зв'язку з неприємним смаком і поганою переносимістю хворими, призначати її тривалий час не вдається. Крім того, незамінні амінокислоти є не в кожній країні, а застосування їх в амбулаторних умовах ускладнене.
