Виникає ще одне питання: коли сказати хворому про те, що сталося. Ми вважаємо, що для цього потрібно вибрати визначений час і місце. Навряд чи буде доцільно негайно повідомити докладно хворому про те, що трапилося, коли і лікар, і сам хворий будуть ще перебувати в стані нервового збудження. Це потрібно зробити в спокійній обстановці. Іноді в цілях оберігання психіки хворого ці відомості йому необхідно повідомити на інший день. Приховування помилки від хворого може розглядатися як злочин.
Абсолютно невірно знімати з рахунку винність самих хворих. Ми добре знаємо, коли навіть досвідчені лікарі роблять усе для попередження ускладнення, проте хворий поводиться так, що помилки стають неминучими. Іноді хворі не тільки нехтують порадами лікаря виконувати призначений режим і проводити лікування в домашніх умовах, але й умисно не виконують призначення лікаря. Це буває пов'язано з тим, що пацієнт хоче отримати звільнення від роботи або не надає серйозного значення хвороб зубів.
І лише виникнення ускладнень приводить хворого знову до лікаря і тоді він пред'являє до нього претензії, звинувачує у тому, що його неправильно лікували. Все це потрібно враховувати, коли будуть розбиратися причини допущених помилок.
При аналізі поведінки хворого потрібно вирішити питання про стан психіки хворого, нервової системи, причини виникнення нервового афекту.
З практики експертизи відомі випадки розбору справ про відмову лікаря допомоги при гострому зубному болю. Випадки відмови в наданні допомоги при гострому зубному болю можуть мати місце: 1) при відсутності умов для втручання; 2) у зв'язку з зайнятістю лікаря по наданню більш необхідної допомоги або знаходженні на операції; 3) в результаті хворобливого стану лікаря.
При розборі таких справ необхідно в кожному випадку з'ясовувати, які причини послужили приводом для відмови у допомозі хворим.
Важливе значення має роз'яснення хворому причин відмови. Потрібно вміло і правильно пояснити причину лікар не може в даний момент прийняти хворого, а також терміново направити його в інший лікувальний заклад, для чого слід довідатися про можливості прийому в тій установі хворого. У цих випадках небезпечніше всього формальне ставлення персоналу.
Перш ніж відмовити хворому, медичний персона/ повинен запитати у нього, чого він потребує, і попередньо з'ясувати характер захворювання. Інакше можна допустити помилку і направити хворого не за призначенням. Від уважності і чуйності персоналу залежить попередження помилки при відмові хворого в наданні стоматологічної допомоги.
Перша причина відмови може певною мірою виправдовувати лікаря. Дійсно, складаються такі ситуації, коли стоматолога нічим надати допомогу. Адже для зняття зубного болю потрібні елементарні умови, інструменти.
Поважну причину відмову можна вважати також тоді, коли лікар зайнятий з іншим хворим чи перебуває на операції. Нам довелося розбирати подану на лікаря скарги хворого про те, що йому в лікарні відмовили в допомозі при гострого болю, в результаті чого він згодом не міг приступити до роботи протягом 7 днів. При з'ясуванні було встановлено, що під час звернення хворого до лікарні стоматолог надавав допомогу пацієнту з переломом щелепи. Медична сестра запропонувала почекати лікаря, поки він закінчить операцію, але хворий відмовився, а згодом подав скаргу прокурору. Лікаря претензій пред'явлено не було.
Відмова в наданні допомоги хворому з неповажних причин може розглядатися як проступок, і винний карається адміністративним стягненням, і як злочин, якщо за відмовою сталося погіршення загального стану, виникло важке ускладнення, настала смерть.
Лікар в таких випадках може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Однак при розборі справи експерт і консультанти повинні з'ясувати важливу обставину: чи міг хворий звернутися до іншого лікувального закладу, чим була мотивована відмова, якою мірою є залежність розвинувся ускладнення від захворювання, з яким звернувся вперше хворий, і інші моменти, що дають можливість з'ясувати суть справи.
