Встановлено кореляційний зв'язок між смертністю від атеросклерозу та кількістю споживаних Цукрів (Yudkin, 1972). У деяких країнах споживання цукру як найважливішого вуглеводного компонента їжі досягає 20% загальної добової калорійності раціону. У СРСР, наприклад, за останні 20 років споживання цукру зросло у 3 рази (Р. М. Геллер, 1972).
В останні роки в більшості економічно розвинених зарубіжних країн значною мірою змінилася структура споживання населенням основних харчових продуктів. Наприклад, якщо в США за останні 6-8 десятиліть кількість споживаних населенням жирів збільшилася лише на 12%, цукру - на 120% (Antar et al., 1964) при різкому скороченні споживання складних вуглеводів (крупи, борошно, хліб та ін). Не дивно, що майже 30000 жителів одного з міст Англії виявлено понад 1000 осіб з гіперглікемією (діагноз діабету при цьому був виключений), серед яких частота захворювань серцево-судинної системи виявилася на 50% вище (Keen et al., 1965). Аналогічну залежність відзначали й інші дослідники у людей, в раціоні яких прості цукру переважали над складними вуглеводами, причому заміна простих Цукрів складними зазвичай нормалізувала жиролипоидный обмін (McDonald et al., 1970).
Наведені дані підтверджують значення вуглеводів, їх кількості та природи для стану здоров'я людини, розвитку ряду патологічних і вікових змін у його організмі і незаперечно свідчать про доцільність обмеження вуглеводів у раціоні харчування людей похилого віку. Так, на думку одних дослідників, на частку вуглеводів в раціональному харчуванні літню людину має припадати не більше 50-55% добової калорійності раціону (Riihland, 1971), на думку інших - 63-70% (Morgner, 1968).
Nemenova, Pokrovskiy (1967) вважали оптимальним кількість вуглеводів, що становить 59-62% добової калорійності. Кількість вуглеводів у їжі повинно складати 300-320 г на добу для чоловіків і 280-290 г для жінок. Зменшувати кількість доцільніше за рахунок скорочення споживання цукру, білого хліба, здоби, кондитерських виробів, варення та інших солодощів. Споживання цукру рекомендується обмежити до 50 г на добу (К. С. Петровський, 1971).
Слід підкреслити, що в сучасних уявленнях про потреби людини в їжі основна увага приділяється не лише адекватного постачання організму харчовими речовинами й енергією, але й дотримання певних співвідношень між численними факторами харчування. Відомо, що у формулі збалансованого харчування дорослої людини співвідношення білків, жирів і вуглеводів становить 1:1:4. З наведених вище даних літератури можна зробити висновок про доцільність обмеження з віком жирів і вуглеводів, що, природно, призведе до зміни формули збалансованості цих речовин. Деякі дослідники уявляють це співвідношення 1 : : 0,7 :3 (К. С. Петровський, 1971). Т. А. Бракш і співавт. (1973) вважають, що таке співвідношення не буде відповідати зазначеній вище потреби літньої людини в основних харчових речовинах. За нашими даними, воно має становити 1 : 0,8 : 3,5, однак його не можна визнати оптимальним внаслідок деякого обмеження кількості білка в їжі порівняно з вимогами геродиететики.
Питання про вітамінної забезпеченості старіючого організму займає особливе місце в геронтології. Згідно загальноприйнятому уявленню, з віком в організмі знижується інтенсивність обмінних процесів і окислювальних реакцій. Вітаміни, які є харчовими речовинами, що володіють високою біологічною активністю, тому їх дефіцит в організмі призводить в першу чергу до порушення функції ферментних систем і реакцій організму, до розладу обміну речовин.
У вітчизняній і зарубіжній літературі є матеріали, які вказують на зміни обміну вітамінів при старінні, на зниження забезпеченості організму деякими вітамінами (в. І. Молотків, 1968; Ст. Ст. Єфремов, 1970; М. І. Смирнов, 1974; Fekl, Berg, 1972, і ін).
