Тільки в окремих експериментальних роботах повідомляється про негативний вплив β-адреноблокаторів на плід. Судячи за даними Е. Uihazy і співавт. (1981), введення всередину білим мишам і щурам β-адреноблокатора эксаполола в дозах 5-20 мі/кг з 4-го по 10-й день вагітності не надавало эмбриолетального та фетотоксичної дії, але разом з тим сприяло збільшенню кількості плодів з аномаліями скелета.
Висока ступінь трансплацентарного перенесення β-адренолітиків, виявлення значних концентрацій цих препаратів в організмі плода і новонародженого сприяють виникненню таких фармакодинамічних ефектів, як зниження артеріального тиску, брадикардія, апное [Bontrou М. J. et al., 1982]. При використанні подвійного сліпого» методу з призначенням плацебо було встановлено зниження частоти серцевих скорочень, акцелераций, а також ворушінь плода у жінок, які приймали в період вагітності гіпотензивний β-адреноблокатор метопролол [Wichman К., 1986]. Про двох випадках розвитку колапсу у новонароджених при застосуванні окспреналола або ацебутолола вагітними повідомляють Ст. Brosset і співавт. (1985).
Залежно від ступеня розчинення β-адренолітиків в ліпідах і ступеня зв'язування їх з білками сироватки крові суттєво змінюється ступінь проникнення препаратів в грудне молоко. При призначенні вагітним, які страждають гіпертонією, β-блокаторів атенололу (100 мг на добу всередину) і пропранололу (180 мг на добу всередину), встановлено, що для першого з них, незначно яка розчиняється в ліпідах і незначно зв'язується з білками сироватки крові, вміст у сироватці крові жінок і грудному молоці становила 712 нг/мл і 630 нг/мл, для другого, добре розчинної у ліпідах та інтенсивно зв'язується з білками сироватки крові, ці величини становили відповідно 54 нг/мл і 27 нг/мл Максимальне надходження атенололу з грудним молоком новонародженому становило 0,3 мг на добу, а пропранололу - 0,01 мг на добу. Разом з тим у жодного новонародженого не було ознак блокади β-рецепторів [Thorley К. J-, Мс Hinsh J., 1983]. У зв'язку з місцевим використанням β-адреноблокаторів і, зокрема, тимололу, для зниження внутрішньоочного тиску слід мати на увазі можливість їх всмоктування з кон'юнктивального мішка і проникнення до плоду і новонародженому. J. S. Lustgavten, S. М. Podos (1983) наводять опис випадку, коли 34-річна кормившая грудьми жінка застосовувала для лікування глаукоми 0,5% розчин тимололу малеату 2 рази в день. У пробах грудного молока, взятих через 1,5 год після введення препарату, його концентрація була вищою, ніж у сироватці крові жінки (відповідно 5,6 нг/мл і 0,93 нг/мл). Цей факт, на думку авторів, свідчить про необхідність обережного застосування тимололу у годуючих грудьми жінок. У той же час у ряді клінічних спостережень оспорюється негативний вплив на плід та новонародженого β-адреноблокаторів. При використанні пропранололу для лікування вагітних з гіпертонією вроджені аномалії розвитку були відсутні [Eliahou Н. Е. et al., 1979]. За даними S. Dotta і співавт. (1981), S. С. Pryun і співавт. (1979), при тривалому лікуванні цим препаратом відсутня кореляція між його сумарною дозою і масою тіла новонароджених.
В останні роки для лікування гіпертонічної хвороби у вагітних використовується лабетолол, надає блокуючий вплив як на α1, так і на β-адренорецептори. Вивчення особливостей фармакокінетики лабетолола у вагітних дозволило констатувати, що в них у порівнянні з невагітними збільшується загальний кліренс і період полуэлиминации препарату. У період вагітності найбільш виражений гіпотензивний ефект лабетолола [Rubin Р. С. et al., 1982]. За даними N. О. Lunnel, J. Kulas (1985), концентрація лабетолола в грудному молоці при призначенні його жінкам, які годують груддю була, як правило, нижче, ніж у сироватці крові.
