Granzow (1934), Fischeft (1927) та ін. вказували, що за період з 1900 по 1933 р. відсоток випадків краніотомії коливався від 0,18 до 0,99. Н. В. Александров узагальнив дані декількох родопомічних установ і виявив, що відсоток краніотомії склав за 1900-1934 рр. 0,3, а за 1931-1940 рр .. -0,36.
Я. Н. Полонський (1944) навів дані за 1938 і 1939 рр. і встановив, що з 100 оперативних втручань у пологах на частку кесаревого розтину припадало 20,2%, акушерських щипців - 63,4%, перфорацій головки - 16,4%. Автор проаналізував 109 випадків перфорації голівки і прийшов до висновку, що ця операція займає чільне місце в оперативному акушерстві.
Н. М. Суворова за період з 1936 по 1945 р. на 52 624 випадку пологів зазначила 177 випадків перфорацій головки, що становило 0,33%. 3. Н. Якубова (1948) наводить дані про 40 752 пологах, з яких у 135 випадках (0,33%) пологи закінчилися краниотомией. Kushner і Posner (1945) за період з 1932 по 1943 р. мали 19 краниотомий на 22 705 пологів (0,084%). За даними М. М. Мухамедовой (1953), частота плодоразрушающих операцій за період з 1947 по 1952 р. склала 0,2%, за спостереженнями Е. В. Голубєвої та М. В. Савельєвої (1963) - 0,33%. В. А. Сеньківська (1959) описує 53 краніотомії на 13 121 пологи за період з 1950 по 1954 р., що становить 0,4%.
С. Л. Ващилко (1963) проаналізував результати 1000 пологів у породіль, у яких народилися плоди з вагою 4000 р. Відсоток краніотомії в цих спостереженнях становив 0,7. Такий великий відсоток пояснюється значною кількістю жінок із клінічно вузьким тазом, у яких був упущений момент для своєчасного застосування кесаревого розтину.
По А. М. Агаронову (1963), частота краніотомії становить 0,1-0,2%, за Dietel, Keding (1964), Обама і співавт. (1966) -0,15-0,24%.
Характерний період після 50-х років XX століття, коли були відзначені великі успіхи в галузі медичної науки. В акушерській практиці почали застосовувати сульфаніламіди, антибіотики; в широких масштабах початок проводитися переливання крові; продовжувалося вдосконалення методів знеболення, які застосовуються у породіль з різною акушерською та екстрагенітальною патологією; ширше стала застосовуватися операція кесаревого розтину.
Т. А. Сєрова (1954) на підставі аналізу результатів 344 кесаревих розтинів зробила висновок про те, що розвиток інфекції у пологах не погіршує прогноз абдомінального розродження для Матері і плода. До такого ж висновку прийшли М. С. Фролов (1945), Н. Н. Чукалов, А. А. Василькова (1951), П. А. Маркарян (1959), Р. М. Савельєва (1959), Н. В. Мовшович і Г. К. Нікітіна (1960), які показали, що при наявності антибіотиків розвиток інфекції у пологах не може вважатися абсолютним протипоказанням до кесаревого розтину. Однак обмеженість досліджень з цього питання не дозволяє категорично висловитися про допустимість кесаревого розтину при інфікованих пологах (К. Н. Жмакин, 1952).
Завдяки поліпшенню оперативної техніки, асептики і антисептики, широкому охопленню населення акушерською допомогою краніотомія стала займати інше, ніж раніше, місце в акушерстві. Особливо це стосується краніотомії на живому плоді. Оскільки дослідження авторів минулого століття, присвячені краніотомії, в даний час представляють не тільки історичний інтерес, але і дають цінні відомості, що відображають особливості родопомочі тієї епохи, доцільно більш детально розглянути питання про частоту краніотомії (табл. 1).
