Вивчення клініки гіпервітамінозу Д представляє практичний інтерес, так як правильна діагностика, виявлення початкових проявів захворювання мають велике значення для проведення своєчасного і раціонального лікування.
У період захоплення «ударними дозами» вітаміну Д (з 1935 р. і пізніше) при лікуванні рахіту, червоного вовчака і деяких шкірних захворювань було встановлено, що даний препарат може викликати явища важкої інтоксикації, що супроводжується гіперкальціємією та значними, а іноді і незворотними змінами в органах (Міхліна, 1941; Howard, 1948; Якубчик, Зінгер, 1960; Хвуль та ін, 1961).
Вже в перших роботах була описана клінічна картина гострої Д-вітамінної інтоксикації, що проявляється різким погіршенням апетиту, нудотою, запором і болями в животі. У дорослих часто спостерігалися загальна та м'язова слабкість, сонливість, головний біль, полідипсія при наявності зневоднення. Одночасно виявлялися порушення з боку різних органів і систем, особливо нирок, серця і нервової системи (Ross, Willaiams, 1939; Scheider, Kammer, 1948; Пляскова та ін., 1962; Рубін, 1964; Gabriel, 1970). Катамнестичне спостереження дозволили вивчити віддалені наслідки застосування значних доз вітаміну Д, особливо з боку нирок, у вигляді протеїнурії і підвищеної кількості кальцію в сечі. Рентгенографічно в легенях, великих судинах, лімфатичних вузлах і в м'яких тканинах нерідко виявлялися вогнища кальцифікації (Ptaffenschlager, 1964; Вишневський, 1967; Шицкова та ін, 1971).
Дослідження показали, що передозування вітаміну Д призводить до розвитку гіперкальціємії, що надає різноманітне патологічний вплив на весь організм. Було встановлено, що гіпервітаміноз Д є загальним захворюванням всього організму, нерідко зі значним ураженням органів і систем.
Клініка гіпервітамінозу Д у дітей різноманітна. Великий вплив на клінічні прояви надає цілий ряд факторів, зокрема характер вигодовування, спосіб і тривалість прийому вітаміну Д, а також вік дитини. Згідно з літературними даними, більш швидкий розвиток інтоксикації і наростання провідних симптомів мають місце в перші три місяці життя дитини. Це зумовлено віковими особливостями обмінних процесів, а також лабільністю ферментативних систем (Шишкова, 1971). Різні супутні захворювання (гіпотрофія, ексудативний діатез, черепно-мозкові травми та ін) погіршують перебіг основного захворювання.
Вивчення клініки гіпервітамінозу Д дозволило встановити, що захворювання протікає у вигляді гострої і хронічної інтоксикації (Пляскова, 1967). Гостра інтоксикація виникає зазвичай при прийомі підвищених або високих доз вітаміну Д протягом 2-12 тижнів, а хронічна - при прийомі препарату більш тривалий час: від 5 до 8 місяців і більше. Основні клінічні прояви гострої та хронічної інтоксикації представлені в таблиці 3.
. Як видно з таблиці 3, при гострій інтоксикації у дитини спостерігається тяжкий стан у зв'язку з розвитком токсикозу II-III ступеня, частою блювотою, зневодненням і значною гіперкальціємією. Проте хронічна інтоксикація, незважаючи на меншу тяжкість клінічних проявів хвороби, призводить до значного порушення функції нирок з вираженою протеїнурією, гіпофосфатемією із (Пляскова, 1967).
Патологічні зрушення при гіпервітамінозі Д, особливо гіперкальціємії, сприяють відкладенню солей кальцію в міокарді, стінках судин, легень, кишечнику, нирках, рогівці очі, надниркових залозах та інших органах. Це призводить до порушення функцій життєво важливих органів. У клінічному та прогностическом відношенні найбільшу небезпеку представляє ураження серця і судин, нирок в зв'язку з розвитком тривалої гіпертензії, ниркової недостатності.
З різних аспектів клініки гіпервітамінозу Д у дітей опубліковано чимало робіт. Однак більшість з них базується на нечисленних спостереженнях.
Діагноз гіпервітамінозу Д встановлювався на підставі анамнестичних даних, що вказують на передозування вітаміну Д, а також клінічних проявів захворювання. Клінічне обстеження проводилося з особливою ретельністю. При цьому враховували анамнестичні дані, особливості антенатальної та післянатальної, специфічної та неспецифічної профілактики рахіту, вага при народженні дитини, характер її вигодовування.
При зборі відомостей про хворого дитину користувалися опитуванням батьків та медичного персоналу дитячих установ, а в необхідних випадках - амбулаторною карткою розвитку (форма № 112). Крім того, діагноз підтверджувався біохімічними дослідженнями, зокрема визначенням в сироватці крові кальцію, магнію, неорганічного фосфору, калію, натрію, кислотно-лужного співвідношення, вміст лимонної і піровиноградної кислот, пробій Сулковича. Всім дітям неодноразово досліджували кров, сечу, при необхідності проводили інші дослідження. Детально вивчався функціональний стан різних органів і систем з використанням біохімічних, електрокардіографічних і рентгенологічних методів обстеження. Клініко-біохімічні зрушення в організмі розглядалися нами в залежності від ступеня тяжкості захворювання. На всіх дітей з проявами Д-вітамінної інтоксикації заповнювалася спеціальна карта обстеження, в якій докладно фіксувалися клінічні дані, біохімічні результати досліджень з урахуванням катамнеза та ефективності лікувальних заходів.
У таблиці 4 наведені основні клінічні прояви гіпервітамінозу Д спостерігалися у дітей.
З таблиці 4 видно, що Д-вітамінна інтоксикація супроводжувалася ураженням органів і систем.
