У тих випадках, коли вдається припинити маткова кровотеча і навіть відновити менструальну функцію, практично можна обмежитися використанням перерахованих вище загальноприйнятих методів діагностики. Якщо ж кровотеча рецидивує і захворювання прогресує, то слід застосувати описані вище ендоскопічні та інші методи обстеження. Однією з частих причин відсутності ефекту від лікування є порушення функцій печінки або захворювання жовчного міхура, тому при зверненні хворий з приводу маткових кровотеч необхідно досліджувати функцію печінки. Виявлені при цьому зміни
слід взяти до уваги не тільки при призначенні лікування, але і перш за все для уточнення причин безуспішного лікування хворих та провести корекцію виявлених порушень спільно з гепатологом.
Якщо у хворої з ДКМК, окрім основної патології, відзначаються обмінно-ендокринні, трофічні порушення, виникають кризові стани, то слід припустити, що маткові кровотечі обумовлені порушенням функції або ураженням гіпоталамо-гіпофізарної системи. Для підтвердження цього припущення слід провести додаткові дослідження : электроэнцефалографию, електрокардіографію, оглядовий знімок черепа і турецького сідла, дослідження очного дна і колірних полів зору. Крім того, слід визначити вміст цукру в крові і провести пробу з навантаженням цукром, вимірювати добовий діурез, визначити динаміку артеріального тиску на обох руках. Клінічні аналізи крові та сечі, а також гемостазиограмму необхідно проводити кожної хворої.
Істотне місце в системі обстеження займають гормональні дослідження. Важливу роль вони відіграють у визначенні генезу маткових кровотеч. ДКМК виникають на тлі гіпо - або гіперстрогенії. Уточнення цих станів має вирішальне значення при виборі методу патогенетично обгрунтованої терапії.
При маткових кровотечах, якщо вони протікають як типові ДКМК і лікування дає ефект, визначення рівня гормонів в крові проводити необов'язково. Якщо лікування неефективне, маткові кровотечі рецидивують або не припиняються, то слід провести біохімічні дослідження для уточнення гормонального статусу, а також для виключення гормонально-активних пухлин гіпофіза і яєчників по можливості на ранніх стадіях їх розвитку.
При дослідженні функції гіпофіза визначають вміст ФСГ і ЛГ в сироватці крові. В останні роки велике значення набуло визначення рівня пролактину. Визначення гіпофізарних гонадотропних гормонів дозволяє непрямим чином судити про функції гіпоталамічного відділу мозку, гормональної функції гіпофіза і динаміки змін цих функцій під впливом терапії.
Гіперпролактинемія є одним з показників порушення гормональної функції гіпофіза або наявності пухлини гіпофіза - пролактиноми. При цій патології менструації зазвичай припиняються. Маткові кровотечі спостерігаються як виняток, тим не менше при стійких маткових кровотечах необхідно визначити рівень пролактину.
Для того щоб отримати уявлення про гормональної функції яєчників, визначають вміст фракції естрогенів, сумарних естрогенів і прогестерону, тестостерону в крові, прегнандіолу і тестостерон в сечі. При підозрі на порушення функції кори надниркових залоз встановлюють концентрацію кортизолу в крові і 17-КС в сечі.
Всі перераховані методи дослідження дають можливість судити про характер функціональних порушень репродуктивної системи у частини хворих, диференціювати функціональні та органічні захворювання цієї системи. Однак слід підкреслити, що однократного гормонального дослідження у більшості хворих недостатньо для уточнення діагнозу. Якщо діагноз неясний, то необхідно провести обстеження хворої з використанням функціональних гормональних проб: з прогестероном чи іншими гестагенами, естрогенами і прогестероном, парлоделом, хориогонином, дексаметазоном, хоріогонін-дексаметазоном.
