Частим симптомом хронічної ниркової недостатності є гіпертензія. При цьому можна відзначити наростання величини артеріального тиску у міру прогресування ниркової недостатності (див. главу VII). З метою нормалізації або зниження артеріального тиску можна користуватися звичайними гіпотензивними засобами. Найбільше поширення при цьому має резерпін, який може використовуватися при всіх стадіях ниркової недостатності. Однак гіпотензивний ефект резерпіну більш виражений при помірної гіпертензії та початкових формах ниркової недостатності. Зазвичай рекомендують комбінувати його з салиуретиками, які виводять натрій, знижуючи тим самим його концентрацію в судинній стінці. В результаті зменшується набряк судинної стінки і знижується її чутливість до катехоламінів. Особливо широке поширення останнім часом отримав фурасемид (лазикс), який рекомендують використовувати внутрішньовенно в дозі до 500 і навіть 1000 мг на добу (Н. А. Ратнер та ін, 1974; Scribner, 1973; Cantarovich та ін, 1972). Гіпотензивний ефект виявляється на 2-3-й день. Д. Л. Арустамов та ін. (1974) вказує на наступає при цьому істотне підвищення фільтрації. Дещо поліпшується і нирковий кровотік. Менш вираженим гіпотензивним ефектом володіє урегіт (етакринова кислота). Необхідно відзначити відсутність паралелізму між сечогінну і гіпотензивним ефектом.
Спиролактаны, які є хорошими сечогінними препаратами і володіють деякими гіпотензивну дію, у хворих з хронічною нирковою недостатністю використані бути не можуть.
Виражену гіпотензивну дію має альфа-метилдопа (допегіт, альдомет), який є антиадренергічні речовиною, що порушує утворення норадреналіну. Препарат володіє виразним гіпотензивною дією, выявляющимся вже на 2-4-й день від початку лікування. Препарат виводиться нирками. Вважають, що він дещо знижує нирковий кровотік, хоча не впливає на фільтрацію. Може застосовуватися при будь-яких стадіях ниркової недостатності, хоча при вираженій уремії дещо частіше зустрічаються різні побічні дії.
Гуанетидин (изобарин, исмелин, октадин) є найбільш потужним гіпотензивним препаратом, що надають дію на рівні закінчення симпатичних нервів, викликаючи швидке вимивання з них адренергічного медіатора. Це призводить до зменшення їх кількості, яка стає недостатнім для порушення адренореактивных систем. Гіпотензивний ефект розвивається швидко, хоча в перші дні часто відзначаються явища ортостатичний колапс. Можливо поєднання з іншими гіпотензивними препаратами, насамперед резерпіном та діуретиками. Препарат виділяється з організму нирками. Тому при вираженій нирковій недостатності повинен використовуватися досить обережно, бажано у дещо зменшених дозах. Н. А. Ратнер (1974) вважає, що препарат дещо покращує фільтрацію, хоча в окремих спостереженнях він викликав і протилежний ефект, що, можливо, пов'язано з швидким зниженням артеріального тиску. Нирковий кровотік при використанні гуанетидину дещо знижується (М. Чарыев, 1973). Катапрессан при патології нирок, особливо при нирковій недостатності, отримав широке поширення в останні роки. Все сказане щодо гіпотензивних препаратів суммировано в табл. 106.
Слід вказати на необхідність комбінації препаратів різного механізму дії, чим досягається більш виражений гіпотензивний ефект та зменшується разова доза кожного з використовуваних ліків. Однак, незважаючи на активне лікування хворих з хронічною недостатністю, зниження артеріального тиску спостерігається далеко не завжди. Більше того, є абсолютно чітка залежність між відсутністю гіпотензивного ефекту і вираженістю ниркової недостатності. Результати гіпотензивного лікування хворих з хронічною нирковою недостатністю представлені на рис. 100.
Рис. 100. Частота відсутність гіпотензивного ефекту у хворих I, II, III ступенем ХНН.
З нього видно, що при ХНН III ст. майже у половини хворих був відсутній ефект. У той же час виразне поліпшення при застосуванні гіпотензивної терапії спостерігалося в 60 - 90% хворих з нирковою недостатністю 1-ІІ ст. Хотілося б відзначити, що гіпотензивна терапія застосовувалася практично у всіх хворих з ХНН II ст. (96%), але при ІІІАст. не використовувалася у 8,2%, а при ІІІБ ст. у 16,7% хворих. Це може бути пояснено прогресуючим наростанням серцевої недостатності та наступаючим при цьому самостійним зниженням артеріального тиску (див. розділ VII).
