Тестово-діагностичні дослідження

У другому факторі (12%) шкали УСК і деякі показники MMPI увійшли з одним і тим же знаком. На його позитивному полюсі наявність контролю над різноманітними життєвими ситуаціями поєднується з паранойяльностью, истероидностью, іпохондрією і депресією. У цьому відбилася властива частини хворих на алкоголізм схильність до досягнення контролю на основі демонстративного та агресивної поведінки в рамках характерних для них маніпулятивних ігор.
Третій фактор (8,9%) включає негативні навантаження за двома шкалами УСК і шкалі тривоги Тейлор (MMPI) з позитивними вагами шкал брехні, корекції, іпохондрії, истероидности та соціальної інтроверсії. По цьому фактору для хворих характерне заперечення відповідальності за свої невдачі, применшення своєї ролі в родині, прагнення представити себе у вигідному світлі навіть ціною грубих викривлень реальності. Дія механізмів психологічного захисту призводить до зниження тривоги у цих хворих. Даний фактор описує ту частину хворих, для яких поряд з анозогнозией характерні благодушність і яскраво виражена безвідповідальність.
Четвертий фактор (7,7%) об'єднує віру в можливість контролю над міжособистісними відносинами (УСК) з характеристиками, відображеними в показниках гипомании та соціальної екстраверсії (MMPI). Високі навантаження цього фактора за шкалами психопатії, брехні і корекції дозволяють припустити тенденцію до відхилення від прийнятих норм, цинічну відвертість. Цей фактор описується авторами як фактор девіантного контактності, головним змістом якого є властива хворим на алкоголізм товариськість у поєднанні з афективною неадекватністю.
Виділені фактори можна розглядати як опису типових підгруп хворих алкоголізмом, так само як і різною мірою характерні для них узагальнені характеристики особистості.
В дипломної роботі М. X. Бакова показана залежність суб'єктивного контролю від способу лікування (стаціонарне чи амбулаторне), обраного хворими. У госпіталізованих в стаціонар була більш виражена экстернальность і витікаючий з неї пасивність по відношенню до проведеного лікування. У амбулаторних, навпаки, виявлена висока ступінь інтернальності, яка, однак, не веде прямо до підвищення адаптованості або до припинення зловживання алкоголем, оскільки її реалізація здійснюється шляхом, описаним у першому, третьому і четвертому факторах. Такі хворі вірять у власну здатність впоратися зі своїми зовнішніми і внутрішніми проблемами, проте засоби, якими вони користуються, виявляються неефективними. Психологічна допомога (психокорекція і психотерапія) тому повинна не тільки сприяти більшій інтернальності хворих, і в першу чергу підвищенню віри в свої сили, але й забезпечувати їм конструктивні засоби для її реалізації.
Е. Ф. Бажин і Е. А. Голынкина [1986], досліджуючи локус контролю у хворих на алкоголізм, помітили, що в залежності від того, до якого типу (экстернальному або интернальному) відноситься хворий, мотивація звернення до алкоголю діаметрально змінюється. Якщо для осіб з экстернальными установками алкоголізація є способом підняття самоповаги, активності, подань про свою могутність, визнання з боку навколишніх, то для інтернальний алкоголь є агентом, що блокує неприємні переживання, напруга, роздратування і т. д. Ця особливість проявляється в характері сп'яніння: перші зазвичай сльозливо-сентиментальні, хвалькуваті, висловлюються в любові до оточуючих; другі, навпаки, похмурі, дратівливі і схильні до агресії, спрямованої на себе і на оточуючих. Кожна з цих двох категорій осіб шукає в алкоголізації вирішення власних интроперсональных конфліктів, які є джерелом дестабілізації: екстернали намагаються відчути себе більш интернальными, інтернали - зняти напругу.