Патологічні стани, викликані нераціональної тренуванням, також істотно відбиваються на функції щитовидної залози. Мабуть, саме ця тісний зв'язок є причиною того, що нерідко на перших порах важко відрізнити стан перетренованості від стертих форм базедової хвороби. Перетренування провокує і посилює порушення діяльності щитовидної залози у випадках, де вони вже є. З іншого боку, при патологічно посиленої, хоча б в малій мірі, функції щитовидної залози перетренування настає легше. І хоча навряд чи можна погодитися з твердженням А.с Керести (1959) про те, що гіпертиреоз відноситься до найбільш частих причин перетренування (поряд з вогнищами хронічної інфекції і приховано протікають хворобами), все ж спортивний лікар завжди повинен бути пильним щодо можливості патологічних змін щитоподібної залози. Особливо це має враховуватися у спортсменів, у яких спостерігаються часті перетренування.
Не можна не враховувати і характерні зміни основного обміну, що спостерігаються у спортсменів. Виявилося, що величини основного обміну, які визначаються на тлі інтенсивного тренування, знаходяться у прямій залежності від величини попереднього навантаження. Це збільшення основного обміну може бути досить значним і досягати 30% і навіть 80%. Однак після 2-денного або більш тривалого відпочинку основний обмін стає навіть трохи нижче нормального.
В останні роки велику увагу ендокринологів привернуло питання про вплив фізичних вправ на перебіг діабету. М. Berger та співавт. (1982) стверджують, що м'язова робота протягом століть була відома як ефективний засіб у лікуванні цієї хвороби. Проте тільки в останні роки це питання вивчається інтенсивно, стали проводитись клінічні та експериментальні дослідження, щоб визначити фізіологічні і патофізіологічні основи раціонального застосування фізичних вправ у лікуванні діабету. З'ясувалося, що позитивний вплив м'язової роботи на вуглеводний обмін пояснюється збільшенням проникності клітинної мембрани для глюкози. Завдяки цьому колишнє кількість інсуліну здатне забезпечити більшу утилізацію глюкози клітиною, і тоді відбуваються позитивні зрушення як в самому вуглеводному обміні, так і в стані інсулярного апарату підшлункової залози, оскільки усувається хронічна перевантаження, що призводить до її виснаження.
У міру накопичення досвіду і знань фізичні вправи як неодмінний елемент комплексної терапії діабету, очевидно, будуть застосовуватися все більш раціонально і широко. Належить розробити оптимальні поєднання м'язової роботи, дієти та медикаментозної терапії з врахуванням функціонального стану хворого, віку, ступеня діабету і т. д. Проте вже зараз очевидні поспішність і необґрунтованість деяких рекомендацій. Так, наприклад, не можна погодитися з Р. Коерр (1977) і S. Maehlum і співавт. (1980), пропагують у вищевказаних цілях використання всіх форм спортивних занять, включаючи спорт великих досягнень. Дозування навантаження при тренуваннях, спрямованих на постійне зростання спортивних результатів, з одного боку, і при використанні фізичних вправ як лікувального засобу - з іншого, заснована на абсолютно різних принципах (див. гол. 1), і діабет ніяк не слід розглядати як виняток з правила: допуск до спорту вимагає абсолютного здоров'я. Більш того, навіть при дотриманні цієї умови в спорті можливі ситуації, що викликають перенапруження інсулярного апарату. Мова йде про невиправдано широке застосування глюкози, практикується значною частиною спортсменів, які тренуються на витривалість. Небезпека виникнення діабету при частих масивних прийомах глюкози цілком імовірна. Це положення ілюструється наступним прикладом.
Марафонець 3., 30 років, на 16-му кілометрі 30-кілометрового пробігу відчув різку раптову слабкість, тяжкість в ногах, втратив орієнтування і був знятий з дистанції. Стан спортсмена розцінювалося як прояв гіпоглікемії. Було зроблено внутрішньовенне вливання 20 мл 40 % розчину глюкози і 2 мл 10 % розчину кофеїну. Проте стан спортсмена не покращився, і машиною «швидкої допомоги» він був доставлений в лікарню. У приймальному відділенні цукор крові - 19,4 ммоль/л, в сечі цукор був відсутній. Протягом 7 днів госпіталізації цукор крові знизився до 10 ммоль/л. З діагнозом «цукровий діабет» спрямований в ендокринологічне відділення, де діагноз підтвердився. З анамнезу стало відомо, що безпосередньо перед стартом спортсмен прийняв усередину 200 г глюкози, розчинивши її в невеликій кількості води. Перш практикував це неодноразово впродовж кількох років.
