Ця проблема сьогодні ускладнюється акселерацією - явищем, що відзначається в більшості країн. Це робить значною мірою умовними і неточними як поділ на групи тільки за віком, так і існуючі уявлення про вікові норми допустимих навантажень для юних спортсменів, що грунтуються тільки на паспортному віці та індивідуальних відмінностях у фізичному розвитку, без урахування стану ендокринної системи.
З'ясувалося, що ранній початок активної спортивної діяльності далеко не байдуже для протікання процесу статевого дозрівання. Зокрема, виявилося, що саме по собі воно є чинником, що закономірно викликає затримку початку препубертатного і відповідно пубертатного періодів. Це явище отримало неоднозначну, суперечливу оцінку в літературі. На думку А. Я. Гумінського та співавт. (1974), таку ретардацию слід розцінювати позитивно, оскільки вона збільшує час, протягом якого організм юного спортсмена вдосконалює морфологічну та функціональну адаптацію до вимог спортивної діяльності, і до початку статевого дозрівання він встигає досягти більш високої адаптації, ніж організм спортсмена з більш раннім препубертатним періодом. Крім того, як вважають С. М. Погудін і співавт. (1979), деяку ретардацию статевого розвитку слід розглядати як сприятливу обставину і тому, що вона сприяє синхронізації процесу фізичного, психічного та статевого розвитку юнаки.
Що ж стосується дівчаток, то існують великі достовірні дані як клінічних, так і експериментальних досліджень, що вказують на ймовірність негативного впливу раннього початку активної спортивної діяльності на статевий розвиток. Воно проявляється маскулінізації фенотипу і гормональними порушеннями, реализующимися в розладах оваріально-менструального циклу. Частота і вираженість цих негативних змін опинилися в тісній прямій зв'язку з тим, за скільки років до появи менструації почалася спортивна тренування, так і з обсягом і інтенсивністю тренувань. Так, при ранньому початку занять - у віці 7-9 років або за 5-7 років до настання менструацій - порушення оваріально-менструального циклу спостерігалися у 40 % спортсменок, при початку спортивної діяльності в 10-11 років - тільки в 20%. Але і ця величина в кілька разів перевищує частоту порушень менструального циклу у представницькій контрольній групі чисельністю близько 1000 осіб - лише 7,5%. Найбільш частими формами порушення менструального циклу у юних спортсменок (72%) є опсоменорея і аменорея, що вказує на глибокі гормональні порушення. Аналогічні порушення спостерігаються і у дорослих спортсменок, але значно рідше - у середньому 11 % . При ігноруванні біологічних особливостей жіночого організму в побудові тренувальних занять порушення менструального циклу різко частішають, досягаючи 30 % .
В основі вищезазначених порушень у спортсменок (як у підлітків, так і дорослих жінок) лежить, мабуть, одна і та ж причина: систематичні фізичні та емоційні напруги, частота і сила яких не відповідають біологічним особливостям жіночого організму. Найбільш вірогідний механізм цих порушень полягає в тому, що під впливом стресових ситуацій кора надниркових залоз виробляє надмірну кількість андрогенів, які не тільки безпосередньо впливають на сам яєчник, будучи антагоністами естрогенів, але й опосередковано через гіпоталамус пригнічують секрецію гонадотропінів гіпофіза. Дослідження останніх років виявили також велику роль жирового компонента складу тіла в статевому дозріванні. Виявилося, що для нормального обміну естрогенів і, відповідно, нормального становлення і стану оваріально-менструального циклу жир повинен становити не менше 17 % всієї маси тіла. Зазначені 2 механізму розладів функції статевих залоз у спортсменок тісно пов'язані як один з одним, так і з високими фізичними та емоційними напруженнями сучасного спорту.
